Ще раніше про намір встановити розп’яття розповідала нашим журналістам мама 16-річної Світлани, яку знайшли повішеною взимку 2016 року. Це знак волання до неба у важкому горі… З хати виходить господиня з немовлям на руках. «Торік Бог нам дав Богданчика», — усміхається і пригортає маля.

Пані Алла з чоловіком Миколою виховують четверо дітей: Іванові 23 роки, Віталикові — 16, Русланці — 8, найменшому Богданчику — сім місяців. Але в хаті довкола — тільки світлини їхньої Світлани, якої вже нема з ними п’ять років. Під час розслідування загадкової смерті дівчини з’явилися факти, які заперечують самогубство. Проте правоохоронці досі не довели справу до суду, як і не спростували припущень про можливе вбивство. Батьки дівчини вважають, що правду про обставини смерті заминали з перших днів, адже в компанії, з якою донька відпочивала останнього вечора, був експравоохоронець. Останній добре знався зі слідчим, який вів дану кримінальну справу.

«Могли привезти до черешні мертвою і повісити…»
Світлану знайшли повішеною на черешні за якихось триста метрів від її оселі. Слідство схилялося до версії, що це самогубство. Але після допиту компанії, з якою тієї ночі була дівчина, стало відомо, що вона мала інтимні стосунки незадовго до смерті з одним із хлопців. Оскільки Світлана була неповнолітня, то правоохоронці порушили справу за статтею 120 ККУ — доведення до самогубства. Головного фігуранта затримали, але відразу відпустили, а справу незадовго закрили. Батьки дівчини з адвокатом через суд поновили розслідування. А у 2017-ому добилися важливої ґрунтознавчої експертизи, яка вказала, що ґрунт на взутті дівчини відрізняється від ґрунту під черешнею. Вочевидь, не прийшла туди своїми ногами.

— 15 лютого 2016-го року неповнолітню Світлану Притулу знайшли повішеною на дереві на висоті 3,85 м у селі Комарин, неподалік закинутої ферми, — каже адвокат потерпілих Володимир Твердохліб. — Того вечора дівчина пішла на танці до сусіднього села Старий Тараж. Перед самою трагедією була з хлопцем із компанії, додому вже не повернулася. Розпочато кримінальне провадження за фактом доведення до самогубства, однак донині справу не розслідували, матеріали не направлено до суду. У 2017-ому слідчий закрив справу за відсутністю складу злочину, але за моїм клопотанням Кременецький районний суд скасував постанову про закриття як незаконну і справа донині — у слідстві. Жодних відомостей за ці роки нам не надходило. Вважаю, що досудове слідство приховало справжню причину смерті дівчини. Ґрунтознавча експертиза показала, що земля на підошвах взуття потерпілої не є ідентичною з ґрунтом під черешнею. Виникає версія, що її могли привезти туди мертвою і повісити. Проте чомусь жодних дій для перевірки цієї версії не було вжито, нікому не оголошено підозри.

«Як видряпалась на дерево і не порвала колготки?»
Черешня на пагорбі в Комарині нагадує про страшну подію. Люди радили батькам Світлани зрізати дерево, щоб «птахи не їли ягід і не розносили смуток», але рідні вирішили залишити, поки не буде встановлено правду.
— Черешня — свідок подій тієї страшної ночі, — зітхає пані Алла. — Не можна поки що її зрізати. До того ж один прозорливий чернець сказав: «На плодючому дереві людина не повіситься». Не вірю, що наша донька могла таке вчинити. Але це не тільки моє материнське заспокоєння себе. Про це свідчать деталі. Повішання на такій висоті (лише від ніг до землі — метр) на ремені від пальта і шалику — вкрай продумане. Тоді була дощова погода, по коліна — болото. А взуття Світланки — чисте. Як так могло бути? Ну і експертиза підтвердила, що її ноги не ступали під черешнею. Як донька могла видряпатися на височенне дерево, зовсім не забруднившись, не вимастивши рук?.. Навіть капронові колготки були цілісінькі. Ще важливий момент — у Світланки була сильна кровотеча. Медики сказали, що, можливо, це наслідок статевого акту. Чому ж тоді хлопець, який зізнався, що мав із нашою донькою близькі стосунки тієї ночі, не надав їй допомогу, не завіз до лікарні, не зателефонував до нас? Отак просто покинув? Запитань більше, ніж відповідей. Телефон Світлани тієї ночі був вимкнений, лише під ранок з’явився в мережі на хвилину-другу і знову хтось вимкнув. Знайшли його згодом у кишені в доньки. Думаю, що Світланку могли задушити, а потім інсценувати повішання. Ще я просила слідство з’ясувати, чи не було зґвалтування. У неї був сильно погнутий перстень — можливо, пручалася, оборонялася. Їй не подобався той хлопець, любила іншого. У Світланки змалку була проблема: майже не дихала носом, тільки ротом. Можливо, вона кричала, їй закривали рота і так задихнулася… Це, звісно, лише мої здогади, а все мали б точно вивчити слідчі, щоб з’ясувати, що насправді сталося.

«Мій син не винен. Не один в селі собака Рябчик…»
Тієї фатальної ночі і наступного дня пошуків доньки пані Алла ніколи не забуде. Коли починає згадувати, в очах з’являються сльози.
— Світланка пішла з братом і подружкою на танці до Старого Таража. Опівночі я прокинулася. Син уже спав, а доньки не було. Розбудила сина, — жінка повертається думками до тієї ночі. — «Сестра казала, що наздожене мене…» — сказав спросоння. Усю ніч я прислухалася, чи не гавкають собаки, чи не прийшла донька, над ранок задрімала. «Світланки досі нема?!» — розбудив мене близько 5-ої години чоловік. Пішов виглядати надвір, а я залишилася в хаті, але моє серце було не на місці. Ми вирішили поїхати їй назустріч. Доїхали до крамниці у нашому селі, навпроти мчала автівка червоного кольору. «Може, Світланку якийсь хлопець підвозить? Розвертайся», — сказала я чоловікові. Повернули і попрямували за нею, але легківка рвонула, ми не змогли наздогнати. Чоловік упізнав, що то було авто Михайла Я. Ми зауважили лише, що поруч із водієм сидів хлопчина — нам здалося, що то Валентин П. Телефон доньки на мить з’явився в мережі і знову зник. «Можливо, вже вдома?» — завернули ми глянути. Не було. Поїхали до клубу. Там уже все було зачинено. Попрямували до братової, дві її доньки теж були на дискотеці. Розбудили дівчат, почали розпитувати. Розповіли, що Світланка стояла біля клубу з Романом К., який раніше працював у поліції. Той хлопець кілька разів проводжав її додому. Донька його любила, але щось не ладнали між собою. Ми знайшли номер брата Романа, зателефонували. Але той не дав слухавку братові. Лише сказав, що той спить. Ми кинулись шукати Михайла, бо ж він — друг Романа. Я зателефонувала до його матері. Вона саме їхала до Тернополя. Я пояснила, що моя донька пропала. «Мій син не винен. Не один в селі собака Рябчик…» — відповіла, ніби щось знала. Вирішили поїхати до Михайла на роботу. Побачивши нас, почав утікати. Чоловік перепинив його. Той почав відбріхуватися, але визнав, що підвозив Світлану. Сказав, що вона вийшла і попрямувала додому. Мчимо знову додому. Нема її. Їдемо до Валентина. Вийшов до нас наляканий, ні слова не промовив…

«Привіз на могилу букет квітів, ніби нареченій…»
— Після того ми зателефонували в поліцію. Це вже було майже перед обідом 15 лютого, — продовжує розповідь пані Алла. — Правоохоронці викликали Михайла. Приїхав зі своєю мамою. Слідчі подалися прочісувати ліс, що за кілька кілометрів від нас. А ніхто не глянув на черешню… Це прямо перед нашим подвір’ям, на пагорбі. Знайшов її… Михайло. Чомусь він побіг саме туди. А потім покликав поліцію. Ми з чоловіком ще не знали, вирішили поїхати до подружки доньки, яка теж була на танцях. Їдемо, і я випадково повертаю голову на черешню. «Стій! — кричу. — Світлана сидить на дереві». А як придивилася… Біжу її знімати. Поліція не дозволила рухати. Це було вже близько 16-ої години. Щось її ховало від наших очей увесь той час.
Експертиза показала, що смерть настала перед ранком. Уже згодом ми дізналися, що Світлана після танців їздила з п’ятьма хлопцями і однією дівчиною на заправку в Почаїв. Потім ще пили шампанське. Роман запевняє, що його першого висадили. Далі нібито Михайло розвозив по домівках усіх інших. Світлану — останню… Він визнав, що того ранку мав з нею близькість, але свою причетність до її смерті заперечує. На Світланці не було однієї сережки. Навіть суддя радила шукати прикрасу, але слідство не поспішало щось з’ясовувати. Крук крукові око не вибере. Радше заминали, щоб усе «списати» на самогубство. Як тільки знайшли Світлану, на Михайла одягнули кайданки і повезли, але потім відпустили. Чула від людей, що за цю справу пішли великі гроші в Кременець, Тернопіль і Київ. «Я не взяв ні копійки, моєї вини нема…» — запевняв нас слідчий. Все покриває «верхівка». Хлопці, з якими Світлана була тієї ночі, уникають зустрічі з нами, ховають очі. Після похорону Михайло приїжджав до могили Світлани — привіз великий букет квітів, ніби нареченій, і лампадку. Кажуть, що вона подобалась йому. Що ж тоді сталося тієї страшної ночі?.. Відповіді поки що нема. Тим часом слідчий, який вів справу, пішов із поліції, подався за кордон. Світланка — в могилі, а справу про її смерть теж хочуть «поховати»…