Офіційний урядовий прогноз передбачає підвищення вартості тепла та гарячої води для населення вже з 1 жовтня. Кожна українська родина в середньому, ймовірно, буде платити на 600-800 грн. у місяць більше, ніж раніше. У той же час урядовці й представники владної більшості у парламенті говорять про відсутність підстав для зростання тарифів на тепло і гарячу воду. Однак ці заяви маніпулятивні і суперечать офіційним документам. Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів № 859, вже з 1 жовтня слід очікувати зростання тарифів на тепло до 65 % залежно від регіону.
Як уряд штовхає Україну до «холодної кризи»?
Звичайно, в уряді чудово розуміють, що підвищення ціни на газ, яка складає до 80 % вартості тарифу на тепло, призведе до зростання тарифів на тепло і гарячу воду. Та «не бачити підстав» на словах і вчиняти конкретні дії — різні речі. Протягом останніх двох років уряд систематично підвищує ціну на газ. Лише за останніх пів року вартість блакитного палива зросла майже у два рази. На думку експертів, це і спровокувало ефект доміно, бо основна складова тарифу на тепло — ціна на газ.
До недавнього часу громади знаходили кошти, щоб пройти зиму без проблем і втримати тарифи доступними. Кошти доводилося брати з програм розвитку та соціальних програм. Тепер ці резерви вичерпані.
Парламентарі й урядовці обіцяли надати громадам компенсацію для покриття різниці у ціні на газ у розмірі 37 млрд. грн., проте досі цього не зробили. У той же час знаходяться сотні мільйонів гривень на премії для топ-чиновників з енергетичної сфери, яка є збитковою. У минулому, збитковому (!) для “Нафтогазу”, році керівники підприємства отримали премій у розмірі 610 млн. грн. У нинішньому році, вже після підтверджених збитків у квітні, чиновники “Нафтогазу” авансом отримали ще 130 млн. грн. премій! А ось громадам, які ледь животіють і виживають, коштів на компенсацію немає.
Населення також змушують платити за так звану “доставку газу”. Цю “послугу” для більшості громад України надають підприємства-монополісти, що належать олігархам. Оплата доставки розраховується за непрозорою формулою. На початку року міністр енергетики обіцяв скасувати так звану “другу платіжку”, однак про цю обіцянку також забули. Схоже, за публічними заявами про збереження тарифів уряд готує новий «сюрприз». Зокрема, тиждень тому в урядовій Національній комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП), заявили про необхідність термінового підвищення тарифів на електроенергію. В НКРЕКП переконані, що бідне населення має платити ще більше. Все йде до того, що в середньому платіжка може подорожчати на 600-800 грн. у місяць.
Очевидним є факт: уряд готує українців до чергового затягування пасків і зростання вартості комуналки, а відповідальність традиційно хоче перекласти “на місця”.
Як захистити людей?
Асоціація міст України і громади пропонують уряду конкретні шляхи, як врятувати ситуацію. Для цього:
По-перше, уряд і парламентарі мають виконати взяті на себе зобов’язання і компенсувати громадам 37 млрд. грн. боргів, що виникли у минулому через непродуману урядову тарифну політику.
По-друге, треба передати на місця більше податкових надходжень, зокрема, збільшити частку зарахування до місцевого бюджету податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). Внаслідок цього у громад буде більше бюджетних ресурсів, щоб покривати незаплановані витрати.
По-третє, комунальні підприємства й населення слід забезпечувати газом українського видобутку, який приблизно у п’ять (!) разів дешевший за той, яким торгують на міжнародних майданчиках. Нині вартість газу українського видобутку складає близько
3 грн. за кубометр, тоді як у світі газ уже коштує понад 26 грн. за кубометр.
По-четверте, уряд і парламент можуть ще більше знизити вартість видобутку газу в Україні, якщо знизять ренту за користування надрами.
Як бачимо, план дій є, і він цілком реальний. Однак замість вжиття конкретних заходів щодо стримування тарифів на тепло та гарячу воду, замість турботи про зубожілий народ, урядовці і «слуги народу» в особі владної більшості у парламенті вдаються лише до самопіару і маніпуляцій, демонструючи тим самим абсолютну некомпетентність в управлінні державою.