Село Чернихів від центральної дороги відгородила голубою стрічкою річка Серет. Завертаєш через міст до перших хат — поринаєш у затишний куток. Мальовнича природа, ошатні будинки, церква Різдва Пресвятої Богородиці, пам’ятник Тарасу Шевченку, могили жертвам Першої світової війни і Борцям за волю України, монумент воїнам-односельцям, полеглим у Другій світовій війні, пам’ятники на місці боїв вояків УПА та діячів ОУН. Атмосфера повертає у славне минуле села, в одвічну боротьбу українців за нашу незалежність. Водночас у Чернихові вирує волелюбний дух сьогодення. Із перших днів війни місцеві мешканці готують для наших захисників, для переселенців, жертвують усім задля перемоги України.

«У чернихівчан патріотизм — на генетичному рівні»
Цьогоріч минає 809-та річниця від дня першої згадки про село Чернихів, яке з 2018-го року належить до Тернопільської міської територіальної громади. Хоча триває війна, не до святкувань, але мешканці зібралися в будинку культури і провели урочистість із нагоди Дня села, щоб натхненним словом і піснею відновити внутрішні сили, сповнитися ще більшою вірою і незламністю.
Мешканцям і гостям Чернихова подарували мистецько-патріотичну програму «На світанку перемоги» народний аматорський хор села під орудою Богдана Татарина, танцювальний ансамбль «Веснянка» під керівництвом Лариси Лірської, співак Іван Виспінський і вокальний квартет «ТЕЯ» під керівництвом заслуженої працівниці освіти України Анжели Доскоч. Благословляли й засилали напутнє слово на мистецьке дійство настоятель церкви отець Остап Любінецький із семінаристами. Ведучим свята був виходець із села, письменник і громадський діяч Олег Герман, який розгорнув широку історичну та мистецьку панораму, сповнену поезією, піснею і танцями.

«Чернихову — 809 літ. Це близько 40 поколінь мешканців, які заклали над тихим Серетом перше поселення Бакаївка біля княжого міста Бозок, обороняли його від татарських набігів, поповнювали козацькі загони, що йшли на Зборівську битву; марширували до січового стрілецтва; будували у селі перший кам’яний храм; надавали розвою товариствам «Просвіта», «Сокіл», «Січ»; ставали у ряди вояків УПА; боронили рідний край від червоних і коричневих поневолювачів; покладали своє здоров’я на колгоспних ланах; ростили дітей, аби ті прославили село як вчені, артисти, літератори, будівничі; були в перших рядах борців за незалежність України, а нині зі зброєю в руках та несучи всі форми помочі нашій армії, захищають волю нашого народу від московської орди», — виступив Олег Герман.

Привітав чернихівчан і міський голова Тернополя Сергій Надал:

«Чернихів — село з багатою та славною історією. Одиниці українських міст можуть похвалитись такою історією та відзначати вже 809-ту річницю. Та найголовніше, що у селі проживають працьовиті та освічені люди, в яких на генетичному рівні закладений патріотизм і любов до України. Сьогодні Чернихів — це волонтерський центр, де люди, не покладаючи рук, працюють для допомоги фронту та жертвам московської агресії. Тонни найсмачніших домашніх страв щоразу відправляють на фронт, щоб наші захисники хоча б на хвилину відчули себе вдома. Дякую кожному з вас за працю, патріотизм і любов до України. Пишаємося, що славні люди з Чернихова є частиною нашої Тернопільської громади».

«Чернихів прославили талановиті постаті»
Чернихів є центром старостинського округу, до якого належать сусідні села Плесківці та Глядки. У цих трьох населених пунктах зареєстровано 750 осіб. Староста Чернихівського округу — Богдан Татарин.

— Щороку відзначаємо чергову дату Чернихова, це вже традиція. На 800-річчя взагалі було масштабне свято за участю десятків творчих колективів та співаків Тернопільщини. А цьогоріч, попри війну, все одно провели мистецько-патріотичний захід, щоб підтримати односельчан на дусі, — розповідає Богдан Татарин. — Чернихів має славну історію. Відомі вихідці з села — колишній ректор Тернопільського національного технічного університету Олег Шаблій, письменник і науковець Олег Герман, священник, історик Петро Білинський, поет Василь Карачок, керівник церковного хору Григорій Кметь, живописець, скульптор Володимир Косовський та його брат педагог, письменник, етнограф Яків Косовський, архітектор, громадський діяч в Австралії Роман Павлишин, письменник Любомир Сеник та інші.

У Чернихові є старий цвинтар на околиці села. Протікає річка Серет, на якій люди люблять рибалити. Окраса села — 200-річна церква Різдва Пресвятої Богородиці. У селі є кілька пам’ятників, за якими доглядає громадська діячка Дарія Грицай, яка походить із патріотичної священничої родини, що зазнала переслідувань радянської влади. Все впорядкує біля могил і пам’ятників, насадить квіти, заохочує інших долучатися до доброї справи.

Староста Чернихова охоче провів екскурсію для журналістів. У центрі села здіймається пам’ятник Тарасу Шевченку, поруч – постамент загиблим у Другій світовій війні. За ним — будинок культури, школа і дитячий садок. У селі є 130 дітей. Богдан Татарин відчиняє будинок культури, запрошує оглянути залу, показує світлини з мистецького життя. Для старости будинок культури — як рідний дім, адже 28 років керує там хором. Навіть на посаді старости знаходить час на творчість.

— Планували перекрити будинок культури, відремонтувати фасад, але війна нам завадила, — каже Богдан Андрійович. — Розвиваємо народний аматорський хор, танцювальний колектив «Веснянка», в минулі роки ми звітували в «Березолі». Директорка нашого будинку культури Леся Вижиковська дбає про культурний розвиток села, доглядає за будівлею, дбає про порядок на подвір’ї, а зараз ще й займається волонтерством.

Культура — це і моя стихія. Мешкаю в Плесківцях. Після закінчення Харківського державного інституту мистецтв ім. І. П. Котляревського повернувся в рідний край і пішов працювати до клубу. Організував духовий оркестр, згодом — хоровий ансамбль, колектив троїстих музик. Люди хочуть співати, творити, наповнюватися духовними скарбами і ділитись ними з іншими. Дбаємо про розвиток молоді. У 2010-ому мене обрали головою Чернихівської сільської ради, а в 2018-ому призначили старостою округу.

«У громаді наші села почали якісно змінюватись»
До 2018 року село Чернихів належало до Зборівського району. Коли ж розпочалася адміністративна реформа і утворення громад, мешканці вирішили приєднатися до Тернопільської громади. Плесківці та Глядки також долучилися до міської громади.

— Наші села були на краю Зборівського району, тому й забуті на тривалий час тамтешньою місцевою владою. Фінансування майже не надходило, іноді дорогу підсипали, на тому й все, — згадує Богдан Татарин. — Коли прийшов час створення громад, наші люди задумались, до кого приєднатися. До Зборова від наших сіл 50 кілометрів, а до Тернополя — 20 км. Нам пропонували долучитися до Великого Глибочка, до Білої, але більшість мешканців захотіли приєднатися до Тернополя. Отож ми навідалися до міської ради, представили думку громадськості. Наші села радо прийняли у громаду. І ми ні краплі не шкодуємо про такий вибір. Наш старостинський округ за ці чотири роки суттєво змінився. У Плесківцях відремонтували 500 метрів дороги, у Глядках — кілометр, у Чернихові — теж кілометр. Цього тижня мають розпочати ремонт вулиці Ровиська у Чернихові, яка веде до школи і дитсадка. Уже приїжджала комісія, восьмеро проєктантів.

Два роки тому в селі відкрили дитячий садок. Зробили ремонт у будинку культури, перекрили будівлю сільської ради, бо протікала, замінили вікна, встановили дитячий майданчик. У Глядках відремонтували ФАП. У планах ще багато проєктів із покращення інфраструктури та благоустрою. Закінчиться війна — продовжимо. А тим часом у сусідніх селах, які приєдналися до інших громад, досі нема зрушення. Наш старостинських округ відчуває велику підтримку Тернопільської міської ради. Міський голова Сергій Надал завжди дослухається до наших ініціатив, дає добрі поради, турбується про наші села. До війни ми хотіли відремонтувати в Плесківцях будинок культури, а ще підготувати приміщення для оренди під швейну фабрику, та поки що призупинили все. Розвиваємо туристичний напрямок у нашому окрузі. У Глядках відкрили зону відпочинку на березі Серету — пляж «Оазис».
Богдан Татарин показує школу і дитячий садок, які розміщені в одній будівлі. У колишній котельні облаштували гараж, де тримають шкільний автобус.

Чернихівчани і воюють, і волонтерять
Коли почалося масштабне вторгнення росії в Україну, мешканці Чернихівського округу взялися допомагати фронту, а також прийняли в своїх домівках внутрішньо переміщених осіб.
— Від нашого округу воюють восьмеро захисників, намагаємось підтримувати їх. З перших днів наші люди організували збір коштів для воєнних потреб, зібрали 200 тисяч гривень. Фірма «Юрія-фарм» передала від Чернихова медикаментів на 50 тисяч гривень, ми доправили у лікарні Тернополя, — розповідає староста. — Директорка школи Ольга Різник організувала в приміщенні їдальні приготування їжі для тероборонівців та переселенців. Педагоги, кухарі та всі небайдужі мешканці Чернихова щодня збиралися у школі до праці. Несли з дому яйця, борошно, сметану, тушківки… Напекли понад 1000 коробок печива, приготували 350 відер вареників, голубців.

Коли я привозив харчі в Тернопіль у соціальну службу, то бачив потік переселенців, які утікали від війни. Ці люди були виснажені, шоковані, розгублені. Мешканці нашого округу теж приймали в своїх домівках переселенців. Віддали в безкоштовне користування свої будинки, вділили під обробіток ділянки землі. Через наші села пройшли близько сотні осіб з областей, де тривають бойові дії. Це родини з Ізюма, Запоріжжя, Гостомеля, Миколаєва, Вінниці. Були такі, що зупинялися на два-три дні і їхали за кордон, а з 50 осіб залишились на тривалий період.

Донині в нашому окрузі живуть 22 переселенці з Миколаївщини, Ізюма та Києва. Родина із Харківщини втратила все: бізнес, житло, транспорт. Їхній старший син несе службу в ЗСУ. Розповідали пережите — тремтів голос, дрижали руки… На Тернопільщині взялися до праці — їхня компанія придбала для них фуру, відремонтували її і готові возити зерно. Родина з Миколаєва посадила город, купила каченят. Чоловік пішов тут працювати трактористом. У їхньому селі окупанти, то кажуть, що, вочевидь,  будуть у нас зимувати. Господиня закриває огірки, помідори, щоб мати якісь запаси. Родина з Харківщини вже кілька разів зривалась повертатись додому, але прочитають новини про нові обстріли, тож поки що не ризикують.

На одній із бокових вулиць Чернихова — хата Дарії Грицай. Староста завертає на подвір’я, щоб познайомити нас із громадською діячкою.
— Дарця пече для захисників по п’ять бляшок пирогів — із сиром, повидлом, з маком, з яблуками, — каже Богдан Татарин.

— Чернихів славиться традиціями, націоналістичним духом, — розповідає пані Дарія. — Маємо гарний хор, співаємо патріотичні пісні. Я прийшла в хор 44-річною, а тепер мені 71 рік. Шкода, що молоді в нашому селі небагато. Хочеться, щоб Чернихів мав майбутнє! Мій дідо, отець Йосип Грицай, був греко-католицьким священником. НКВДисти замордували його — розіп’яли на дверях у тюрмі в Тернополі. Розправились і з дяком. Їхні останки на кладовищі в Тернополі. Вся наша родина зазнала переслідувань. Мій тато вчителював, його забрали і відправили в Норильськ, там був у засланні сім років. Бабусю Олену вигнали з проборства, змушена була виїхати до Польщі, там і похована. Родичі по маминій лінії теж постраждали від радянської влади. Таких родин у Чернихові багато. Я — націоналістка, мене ніхто з цього шляху не зіб’є. Москаля треба гнати якнайскоріше! Шкода, що гинуть найкращі наші хлопці… Шкода, що москалі знову не дають просвітку. Але ми обов’язково переможемо, бо українці – нескорена нація!