Децентралізація дала у регіони більше грошей, але й наклала більше обов’язків. Проте в обласній раді чомусь зовсім не дбають про Тернопіль, хоча обласний центр також є частиною області і дає найбільше податків до її бюджету.

Видатки ростуть швидше за доходи

Децентралізація внесла зміни у розпорядження грошима. Логіка політики децентралізації полягає в тому, щоб на найнижчому місцевому рівні громада вирішувала, як їй жити. Для цього на місця передали повноваження з управління майном, фінансування транспорту, освіти, утримання медичних закладів. Одночасно в руки місцевих громад передали частину податків, які мали б забезпечити кошти для виконання обов’язків. Проте видатки зросли значно більше, ніж доходи міського бюджету. Інфраструктура, зокрема, навчальні заклади, центри обслуговування населення, лікарні побудовані так, що обслуговують не лише безпосередньо мешканців обласного центру, а й значну частину мешканців області.

Як приклад наведемо ситуацію, що склалася з профтехосвітою, де лише близько 24% студентів є тернополянами, проте всі сто відсотків сьогодні оплачуються виключно з міського бюджету. У той же час саме Тернопіль віддає близько 40 % усіх податків до бюджету області, натомість місто практично нічого не отримує від області. Хоча на кожну послугу мають бути закладені кошти у бюджетах і міста, і району, і області, поки що все самотужки тягне лише Тернопіль. При цьому видатки зростають значно швидше за доходи. Зокрема, за підсумками 2017 року видатки перевищили “збільшені” доходи майже на 276 млн. грн.

Область мала б підтримати Тернопіль

Цю різницю мала б якось допомагати покривати обласна влада. На рівні області мали б враховуватися інтереси всіх громад. Тут мало б вирішуватися питання фінансування дошкільної освіти дітей з районів. Зрештою, обов’язок обласної влади — платити свою частку за використання спільної інфраструктури у Тернополі, частинами якої, зокрема, є лікарні, дитячі садки, заклади культури.

Цікаво, що сам Тернопіль у цьому питанні прогресивніший і подбав про те, щоб проблема фінансування не перетворювалася у проблему батьків. Скажімо, навчання зареєстрованих у Тернополі дітей у Тернопільській обласній школі мистецтв ім. Ігоря Ґерети, що управляється на обласному рівні, відбувається за рахунок коштів міського бюджету. Тобто, місто перераховує до обласного бюджету кошти відповідно до кількості тернопільських дітей. Так само мало б відбуватися і з наданням послуг медичного забезпечення, дошкільної та позашкільної освіти мешканців області, які користуються ними у Тернополі. Область мала б взяти на себе частку фінансової відповідальності.

Де взяти гроші?

Очевидно, що першим постане питання, де взяти гроші для взаєморозрахунків між бюджетом міста та області. Давайте вдамося до мови цифр, до податкової бази, яку дає децентралізація.

На рівні області залишається 15 % податку на доходи фізичних осіб включно з тими, які працюють на території Тернополя. Цього року до обласного бюджету надійде близько 154 млн. грн. від цього податку. Проте за останніх два роки область не перерахувала до міського бюджету жодної копійки. Тобто, податки, які платять тернополяни, не йдуть у місто, а йдуть на розвиток окремих «привілейованих» районів області. Місту доводиться вишукувати резерви, щоб самостійно фінансувати  медичні заклади, дошкільну та позашкільну освіту, а на рівні області роблять вигляд, що “проблеми не існує”.

Відкритим залишається і запитання, що роблять 12 депутатів облради, обрані від Тернополя? Чому вони не порушують питання співфінансування з обласного бюджету послуг, які надаються у Тернополі? Чому Тернопіль, який найбільше віддає до обласного бюджету, нічого звідти не отримує? Питання, на які треба вже давати відповіді, бо в українській політиці, навіть обласного рівня, поки що не сформувалася культура відповідального ставлення до своїй повноважень. Політику сприймають не як господарську справу управління, а як можливість повиступати з трибуни. І страждають від цього передусім прості люди.