Я приміряла на себе осінь…
Не пора — зрозуміла
швидко.
Виглядаю в хустині дико,
І немає сльоти ще досі.
Я приміряла на себе зиму…
Підійшла, як на мене шита.
І морозом душа прикрита,
І не видно від згарища диму.
Я приміряла на себе тугу…
Не моє — зрозуміла одразу.
Я відчула до себе відразу,
Я відчула в собі напругу.
Я приміряла на себе
всі шати…
Так нічого… Носити можу…
Всі емоції в скриню положу
І… піду у світи мандрувати.
***
Дай мені, доле, краплинку
жіночого щастя.
Бути коханою, бути комусь
ще потрібною,
Бути в любові не сильною –
зовсім тендітною.
Дай мені, доле, у тебе
шматочок цей вкрасти.
Дай мені, прошу, метеликом в скронях забитися.
Не вириватись, а бути
в долонях покірною.
Бути слухняною, бути для
нього лиш вірною.
У почуттях, ніби в річці
бурхливій втопитися.
Дай мені, доле… Та я
не прошу неможливого!
Ще не пізнала я щастя
до краю, до вінечка,
Ще не погасла у небі
останняя зірочка…
Дай мені, доле, наважитись
бути щасливою.
Інна Кінь,
м. Тернопіль
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: вірші
