У серпні 1916 р. підрозділи російської імперської армії в рамках знаменитого наступу, що мав назву “Брусиловський прорив”, підійшли до Бережан. У складі австро-угорської армії вирішили дати відсіч загарбникам і корпуси Українських січових стрільців, сформовані з кращих синів тодішньої України. В ході боїв корпуси УСС зазнали тяжких втрат (історики кажуть про близько 700 загиблих, понівечених і полонених), через які УСС на якийсь час фактично припинили своє існування, але російська армада у вересні 1916-го була зупинена.

Та історична звитяга українських патріотів наче з’єднує епохи. Минуло 100 років, багато що змінилося у світі, але знову той же ворог зазіхає на наші кордони, і знову українські патріоти ціною власних життів змушені його зупиняти. І та перемога січових стрільців має надихнути й нинішнє покоління українців на самопожертву та патріотизм. Цьогоріч пам’ятна дата з часів бою українських легіонерів відзначалася на державному рівні. Тож Тернопільщина не могла не докласти максимум зусиль, щоб не лише провести захід на високому рівні, але й зробити більше: презентувати мілітарний комплекс січовим стрільцям, аналогів якому немає в Україні. Загалом меморіал включатиме в себе пам’ятки та важливі історико-краєзнавчі елементи та місця бойової слави Бережанського та Теребовлянського районів Тернопільської області.

— Ми організували перший регіональний мілітарний фестиваль Українських січових стрільців на горі Лисоня, — розповів голова Тернопільської ОДА та голова оргкомітету заходу Степан Барна. — Впорядкували цвинтар січових стрільців у селі Посухові Бережанського району, оновили абсолютно всі хрести. Відновили і меморіальний комплекс на горі Лисоня, де точилися найзапекліші бої в серпні-вересні 1916 р. Нинішнє відзначення дуже важливе не тільки щодо вшанування подвигу січових стрільців, а й для теперішнього покоління українців: тоді дали агресору відсіч, отже, дамо й нині! Гадаю, ми започатковуємо добру традицію, і тисячі учасників та гостей фестивалю, запалившись тут його енергією, обов’язково наступного року приведуть сюди рідних та друзів й фестиваль набуде ще масовішого характеру.

Піковим днем фестивалю була обрана неділя, 4 вересня. Саме того дня 100 років тому і було здобуто найбільшу звитягу та відкинуто російські окупаційні війська за межі стратегічних позицій. І ось через століття для тернополян, які хотіли вшанувати січових стрільців, Тернопільська ОДА організувала “Потяг українських звитяг”. Зранку всі бажаючі з Тернопільського залізничного вокзалу вирушили до села Посухів, де на місцевому цвинтарі поховані 70 січових стрільців. У неділю до них додали останки ще чотирьох воїнів австро-угорської армії часів Першої світової війни (пошукові роботи здійснювали ГО «Тернопіль-пошук» та ГО «Закінчимо війну»). Спільний молебень за душі загиблих на цвинтарі здійснили представники усіх трьох традиційних для нашої області церковних конфесій.

Далі дійство перемістилося на гору Лисоню, де священики освятили Стрілецьку каплицю Покрови Пресвятої Богородиці. Крім того, до пам’ятної події відбулося урочисте погашення спеціальним штемпелем конверта з оригінальною маркою “100 років від часу боїв за гору Лисоня. Пам’яті Українських Січових Стрільців”, виданого “Укрпоштою”, та презентували пам’ятну монету «100-річчя боїв легіону Українських Січових Стрільців на горі Лисоня».

Свято продовжила яскрава реконструкція історичного бою на горі Лисоня (учасники представили однострої всіх військ, що брали участь в історичному протистоянні) та святковим концертом за участю гуртів “Рутенія”, “Kozak System”, “Тарута”, “Тінь Сонця”, “Новимний Кудень”.

А, між тим, на літературній поляні свої твори представляли легендарні Василь Шкляр та брати Капранови. А ще під час фестивалю на горі Лисоня відбулося дитяче таборування — близько 500 дітей з різних куточків області пройшли одноденний вишкіл.

Отже, фестиваль на горі Лисоня вдався, але, як наголосив Степан Барна, відтепер меморіал, окрім урочистостей, буде виконувати ще одну надважливу місію — на горі Лисоня будуть приймати присягу вихованці військових навчальних закладів області та новобранці військових частин Бережанщини.

Роман Іванів