Реклама проти реалій

З кожним днем відчуваємо наближення виборів. По всій країні розгорнуто масштабну рекламну кампанію, в якій описують, які блага принесла нам діяльність нинішньої влади. Напевно, вже кожен бачив по області борди із описом того, скільки коштів виділено на ремонт доріг, а також ролики, в яких діти пропонують запитати у мера “що він зробив з усіма тими коштами”, які в рамках децентралізації надали на місцях. Створюється така собі картинка, коли, мовляв, “нагорі стараються”, а “низи”, тобто місцеве самоврядування, “недопрацьовують”. Саме на місцевий рівень і намагаються переключити увагу людей.

Проте реальність інша й інакша. Справді, кошти виділяють, але переважно на область, райони, села та ОТГ. У такий спосіб, очевидно, здобувається лояльність виборця і самих керівників громад. Натомість міста та обласні центри залишаються поза увагою. На них здебільшого перекладають відповідальність за загальнодержавні проблеми, наприклад, такі важливі, як фінансування освіти, охорони здоров’я, пільговий проїзд. При цьому не враховують, що українські міста страшенно «зношені», що багато десятиліть у них ремонтів не знали ані житловий фонд, ані дороги.

Міські громади залишають без коштів на розвиток, бо вони змушені дофінансовувати зарплати освітян, працівників медичних закладів. При цьому на них же покладають відповідальність за погані дороги, занедбані двори. Паралельно виникають нові “ініціативи покращань”, які насправді спрямовані на зменшення надходжень до бюджету. Громадам обіцяють цільові дотації і субвенції. Але, по-перше, ці зобов’язання з боку держави часто не виконуються. По-друге, такі субвенції напряму залежать від волі чиновника нагорі. Нам показують в рекламних роликах, що громади незалежні, а в реальності ці громади стають ще більш залежними від центру.

Про це говорять експерти з питань державних фінансів, зокрема, доктор економічних наук, завідувач відділу державних фінансів Інституту економіки і прогнозування НАН України Інна Луніна та її колега Діна Серебрянська. Вони наводять статистичні дані, які свідчать, що у структурі місцевого бюджету пострадянських країн ЄС соціальна складова (пільги, різні доплати) приблизно утричі менші, ніж в Україні. Це означає, що саме держава у ЄС несе ці соціальні зобов’язання. Громади ж здебільшого використовують кошти на розвиток, ремонти, будівництво. Ці ж дослідження доводять, що в Україні, починаючи з 2015 року, відбувається активна “децентралізація” обов’язків і видатків, а от податків і коштів для цього не дають. Відтак під загрозою опиняється само існування міст.

Видатків більше, ніж доходів

На критичну ситуацію вказує також міський голова Тернополя Сергій Надал.  Під час одного з ефірів, відповідаючи на запитання глядача щодо ремонту дворів та міжквартальних проїздів, очільник Тернополя зазначив, що місто робить все можливе, щоб провадити масштабні ремонтні роботи, яких Тернопіль, як і більшість міст України, не знав понад 40 років. Однак під загрозу розвиток міст ставить саме саботаж фінансової децентралізації. Як прагматик Сергій Надал говорить мовою цифр та фактів:

“Реформа правильна і потрібна. У всій Європі грошима розпоряджається громада, бо вона  знає, куди їх треба насамперед спрямувати. Починаючи з 2014-го, децентралізація в Україні розвивається швидкими темпами. Можу сказати про це як фахівець, який брав участь у розробці багатьох корисних ініціатив. Однак протягом останнього року реформу почали блокувати ті, кому невигідні незалежність і свобода громад від волі чиновника. Нас закликають: “Піди запитай у мера, що він зробив?!”, адже, мовляв, ми дали мільярди на місця. Насправді ж коштів ніхто не дав. Просто прийняті закони, якими чітко передбачено, які податки залишаються на місцях, а які — йдуть на центральний рівень. Натомість передано додаткові зобов’язання, які тягнуть за собою також витрати. За 2017 рік місто отримало додаткових надходжень 321 мільйон гривень. Натомість зобов’язань, а це утримання профтехосвіти, оплата за комунальні послуги у медицині, оплата невчительського складу шкіл, оплата за дитячі садочки, оплата пільгового проїзду тощо — на 594 мільйони гривень. 2018 рік — додаткові надходження складають 394 мільйони гривень, а додаткові витрати — 664 мільйони гривень. Тобто, видатки удвічі більші. При цьому ніхто не скасовував пільги та інші гарантовані населенню блага. Все це переклали на місцеві бюджети. У Тернополі нам вдалося зберегти пільговий проїзд, бо вчасно почали транспортну реформу, впровадили електронний квиток. Але все одно це нам обходиться у близько 40 млн. грн. у рік. На зарплати вчителям минулого року ми змушені були виділити додатково 24 млн. грн., хоча ці кошти мала б профінансувати держава…”

Врятувати реформу заради майбутнього

Сьогодні місцеве самоврядування робить досить багато. У міру можливостей, насамперед фінансових, в Тернополі ремонтують двори, житловий фонд. Тернопіль регулярно виділяє кошти на допомогу учасникам війни. Ми — одне з небагатьох міст, де учасників добровольчих батальйонів прирівняно у пільгах до учасників бойових дій, не чекаючи рішення на державному рівні. У місті реалізовується безпрецедентний проект з виділення житла учасникам війни за участі приватних інвесторів. При цьому міська рада створює умови, коли інвестор будує житло, а рішення про виділення житла приймає комісія, що складається з самих ветеранів. Відбувається все це під контролем громади, без участі чиновників.

Уже три роки поспіль (!) Тернопіль «витягує» на собі загальнодержавні зобов’язання. Але так не може і не повинно бути. Можна цілком погодитися з думкою мера: якщо реформу децентралізації будуть проводити тільки на рекламних біг-бордах та у телероликах, то розвиток міста зупиниться.

Безперечно, ми маємо критично оцінювати діяльність будь-якої влади, у тому числі й місцевого самоврядування. Проте, коли хочеться покритикувати за погану дорогу чи ще якісь побутові негаразди, варто все ж таки спочатку розібратися у суті. Громада має спільно з місцевим самоврядуванням усвідомлювати і захищати свої фінансові права, бо жити нам у реаліях, а не у вигаданих популістських роликах.

Степан Сенишин, економічний оглядач