Нині ми продовжуємо цю тему і подаємо аналіз реформи децентралізації та її підводних течій народного депутата України та ексочільника Тернопільської ОДА Михайла Цимбалюка, який він розмістив у блозі на сайті Цензор.НЕТ.
Концепцію реформи місцевого самоврядування і територіальної організації влади було прийнято в липні 2009 року. Ще тоді термін “децентралізація” для українського суспільства був новим, а суть розуміли одиниці.
В ідеалі ж децентралізація – це інструмент для зростання громад, а відтак і регіонів. Тому завершення передачі повноважень з центру на місця має відбуватися зі збільшенням уваги держави до регіональної політики. У країнах Європи за таких умов розвивають міста і села, надають людям ентузіазму та можливості для покращення свого добробуту на місці, творять згуртованість держави та суспільства.
Наголошую – це лише в ідеалі. Наразі ж нинішня влада має намір до місцевих виборів завершити реформу децентралізації і провести голосування до рад новостворених ОТГ та об’єднаних районів. Проте є кілька “але”, які можуть призвести до того, що вибори відбудуться за старою системою – змішаною, а українці обиратимуть склад до «класичних» районних рад.
Минулого тижня Комітет Верховної Ради із питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування відклав розгляд підготовленого Кабміном проєкту постанови про утворення в Україні нових районів. Зокрема, й через те, щоб врегулювати конфліктні питання в деяких областях. Окрім того, акт має надійти в парламентську залу разом з проєктом змін до Бюджетного кодексу, який забезпечує громади ресурсами і робить незалежними від впливу районних еліт.
Щодо районів, то з нинішніх 490 має стати 129, зокрема, 10 – в анексованому Росією Криму, 7 – на тимчасово окупованих територіях Донбасу. Напередодні місцевих виборів влада має чітко сказати, за яким принципом обиратимуть депутатів до місцевих рад. Часу обмаль. Попереду в парламенту перед літніми канікулами ще два сесійні тижні і майже 4 тисячі поправок до виборчого кодексу, а запитань більше, аніж відповідей. Немає чіткого бачення й за яким виборчим законодавством відбуватимуться вибори… Як наслідок, через відсутність консолідованої позиції сучасної української влади щодо реформи відбувається повна дезорієнтація суспільства, і це стає проблемою як самої влади, так і загалом українців.

При цьому “причесати” усі децентралізаційні та виборчі нюанси, як це часто буває в нашій країні, доведеться поспіхом. Насамперед через те, що країна вже не встигає вчасно завершити процес внесення змін до Конституції, які б стали комплексним законодавчим підґрунтям для реформи, тож, очевидно, доведеться діяти “точково”, через ухвалення окремих законів і підзаконних актів. Причому й часу для ретельного доопрацювання цих рішень обмаль. А отже, можливі помилки, які доведеться виправляти вже після реформи та, вочевидь, опісля місцевих виборів. Тому дуже важливо максимально унеможливити допущення таких помилок на етапі підготовки і розгляду документів парламентом.
Нинішня влада має конкретно сказати, що реформа децентралізації на фінішному етапі провалена, оскільки маємо масове невдоволення громадян укрупненням районів. І, тим більше, після неприйняття Радою програми дій Кабміну не маємо впевненості, що підтримка районування України в сесійній залі знайде необхідну кількість голосів. Практично в кожній області є недопрацювання і окремі думки громад – це стосується як поділу на райони, так і належність окремих населених пунктів до ОТГ.
У підсумку нівелюється основний принцип децентралізації – добровільне об’єднання, бо насправді не можна взяти і просто покреслити карту України, забуваючи, що за кожним розчерком стоять долі сотень тисяч наших співгромадян.
Хорошим прикладом у передачі самостійності на місця для України можуть стати Польща або ж Німеччина (там адміністративна реформа відбулася ще 40 років тому). В обох країнах центральна влада допомогла на місцях провести оптимізацію шкіл, садочків, медичних закладів, а після того передала громадам важелі впливу та бюджет.
У нашій країні здебільшого все відбувається навпаки: реформу намагаються закінчити без змін в адміністративному устрої чи державному управлінні. Вочевидь, така модель є завідома хибною, адже має бути системний підхід, який би базувався на зміні в територіально-адміністративному поділі, а потім на це накладалися б інші реформи, які могли б функціонувати в комплексі.
Висновок наразі напрошується єдиний: головна ціль децентралізації – перетворити Україну з централізованої країни в країну сильних громад, не досягнута, бо наразі стрімко скорочуються бюджети всіх: і міст, і нових ОТГ, і старих громад, яких об’єднали під місцеві вибори. Якщо не буде фінансів, то ефекту децентралізації неможливо досягнути. А Україна отримає нову кризу – адміністративну…