Четвер, 23 травня 2024
• Суд припинив роботу ресторану в центрі Тернополя через… вентиляцію • Закопала семеро живих цуценят… Пенсіонерці з Тернополя “світить” тюрма • На Донеччині загинув Герой із Підгаєцької громади • 260 тисяч українців оновили дані в застосунку «Резерв+» • Вдарив у обличчя і пограбував. Розбійний напад у Тернополі • Олега Вийванка переобрали головою Тернопільського міськрайонного суду • “Працювала з нами 40 років”. Відійшла у засвіти секретарка Тернопільського міськрайонного суду • Інеса Сакалюк з Борщівщини творить чорні вишиванки на знак жалоби за чоловіком • “Життя обірвалось, мов тоненька ниточка”. Раптово померла студентка тернопільського вишу • Подружжя з Кременеччини взяло на виховання двоє дітей • «Контінентал» завершив посів ярих культур та посадку картоплі • Що робити, якщо посвідчення УБД втрачене чи пошкоджене? • Як покарали суддю з Чорткова, який закрив справу щодо смертельної ДТП? • У Чортківській лікарні провели складну операцію на черепі в важкопораненого захисника • Вісім аварій, троє загиблих… За вихідні на Тернопільщині трапились смертельні ДТП • Найдорожчий лот – тубус із зображенням Чорткова. На Тернопільщині провели благодійний аукціон • Тернополянин був свідком аварії і потрапив під колеса іншого автомобіля • Єпископ і капелан о. Володимир Фірман отримав нагороду за волонтерство • «Привіт, позич гроші». Жінка з Тернопільщини втратила понад 12 000 гривень • Антонові назавжди 25 років, Віктору – 35. На Тернопільщині зустріли двох загиблих Героїв
«До війни я працювала в Донецькому аеропорту…»

Автор: Опубліковано: 28 Жовтня о 10:00 26


Як гарно Антоніна Таранушенко розмовляє українською мовою! Важко повірити, що досі вона говорила російською, бо жила в російськомовному середовищі на Донеччині.


Знайшовши прихисток у Тернополі, вона пішла на курси української мови і щаслива від того, що змогла позбутися мовної приналежності до країни-терориста. Двічі Антоніна утікала від війни… Пережитим поділилася з читачами «НОВОЇ…»

Двічі утікала від війни…

— У мене велика вимушена подорож Україною… До окупації Донбасу в 2014-ому я мешкала в Горлівці, працювала в Донецькому аеропорту. 26 травня — мій останній робочий день… Приїхала до аеропорту, але не змогла потрапити на територію. Думала, що це на день-другий, але довелося взагалі виїжджати, — з жалем згадує Антоніна. — Донецький аеропорт був дуже гарним, сучасним, там вирувало життя. На роботу я влаштувалась у 2006-ому. Тоді ще не було нового терміналу, я бачила як його будували. А потім — оборона, кіборги, жертви, руїна… У 2014-ому я не могла дивитися новини про Донеччину. Боліло… Ми з чоловіком виїхали в Запоріжжя, там я народила сина. Однак довго не затрималися через екологічну ситуацію. Вирішили перебратися до Слов’янська. Два роки тому нам пощастило — потрапили під програму президента для переселенців і змогли придбати у місті житло за половину вартості. Зробили ремонти, поселилися. Були дуже щасливі! Перед тим ми шість років не мали свого помешкання. Проте рік прожили у власній квартирі й довелося знову залишати… 24 лютого я прокинулася від вибухів. «Мусимо їхати…» — сказав чоловік. Взяла великі пакети, склала речі, рушили в дорогу. Деякий час жили у Львові, а в середині травня переїхали до Тернополя. Тут мені спокійно. У Тернополі я нарешті відчула, що не хвилююся. Бо до того щохвилини чогось чекала…

Для окупантів нема нічого святого

— Мер Слов’янська після вторгнення закликам мешканців евакуюватися, бо залишатися там було небезпечно. Обстріли, попадання, авіаудари… Хто б міг подумати, що росіяни будуть бомбити навіть Святогорську лавру, яка належить до московського патріархату, — дивується жінка. — Всі казали, що якщо обстрілюватимуть наші міста, то треба ховатися в святині. Утім, для окупантів нема нічого святого… Ще із 2014-го при лаврі поселилося багато переселенців із окупованої території Донеччини — жінки, діти, люди похилого віку, священники. Кого там обстрілювати? Але нищать… Слов’янськ від Святогорська десь за 20 км. Ми щонеділі їздили в лавру з чоловіком і сином. Росіяни нікого не шкодують. Усе обстріляли… Там був давній дерев’яний скит, який двічі на рік відчиняли. Нічого не залишилося… У нашому місті нема газу, води, світла. Пустка і жах…
Залишаємось у Тернополі передусім для того, щоб син був у безпеці, щоб міг відвідувати школу. Виїжджати за кордон не хочемо. Ми приїхали сюди ще з однією родиною з наших країв. На початках нас семеро жили в двокімнатній квартирі. Трохи тісно, але не почувалися самотніми. Зараз у Тернополі мешкають наші друзі із Запоріжжя. Війна всіх порозкидала… Сподіваємось, що повернемося додому, бо змінювати щоразу життя — важко. Звикаєш до всього: не тільки до своєї квартири, а й до міста, до сусідів, до чоловіка, в якого купую каву, до жінки, яка підмітає вулицю. Дрібнички наповнюють…

Донецьк був і буде українським

— Мріємо повернутися додому. Як би не було добре десь, вдома — найкраще. Хотілося б повернутися в 2014-ий… — ледве стримує сльози Антоніна. — Я дуже багато думала про це… Не розумію: якщо деякі люди бажають жити в росії, то спокійно можуть поїхати і бути там щасливими. Як можна жити в Україні, а мріяти про чужу державу? Для мене це дивина. Нас прийшли «визволяти»… Від чого?! Усі мої друзі, знайомі були задоволені своїм життям. Наші куми з Маріуполя щоразу повторюють: «Ми були щасливі у своєму місті». Раділи, що Маріуполь змінювався за попередні роки — були красиві парки, відремонтовані лікарні, школи. З моїх друзів ніхто не хоче жити в росії. Ніхто із нас не повернеться, якщо якесь місто не вдасться деокупувати. У Донецьку залишилися мої друзі. «Кому за роки окупації там стало краще жити?» — запитую. Нікому! Просто не всі могли виїхати. У Донецьку залишилася моя двоюрідна сестра, матір якої має інвалідність. Там досі моя 83-річна бабуся — живе у хатині, яку збудувала її матір під час Другої світової війни. «Тут я народилася, тут помру», — каже. Моя бабуся дивиться українське телебачення, тож аналізує все. Зрозуміло, що в Донецьку є зрадники, що там багатьом за роки окупації «затуманила» голови російська пропаганда. Але я точно знаю, що там є люди, які чекають, щоб українські війська звільнили Донецьк, щоб там замайорів український стяг. Коли російська армія захопила Маріуполь, частина тамтешніх мешканців виїхали у Донецьк. Пригадую, як навесні на стіні будинку там з’явився напис «Слава Україні!» Донеччани дотепно називають так звану ДНР «дирою» або «нарядною республікою». Донецьк був і буде українським. Ще прийде час і відбудуємо там аеропорт, де я працювала…


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , , ,

Нещодавно опубліковане

Бездепозитні бонуси новим гравцям в українських онлайн казино...


Рубрика: Опубліковано: о 15:45


У грудні 2022 року тернополянка Людмила Д. звернулась до суду з позовом та просила заборонити відповідачу – ПП “Ідея Вест” експлуатувати приміщення ресторану “Реберня в Тернополі”, поки у закладі не буде дотримано санітарні норми та налагоджено безшумну систему припливно-витяжної механічної вентиляції...


Рубрика: , , Опубліковано: о 10:51


Тернопільські поліцейські знайшли зловмисницю, яка закопала живих цуценят у лісосмузі...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:00


Під час бойового завдання у Донецькій області загинув 34-річний Герой Іван Лучка з села Голгоча Підгаєцької громади...


Опубліковано: о 9:00


На ранок 20 травня 260 тисяч осіб призовного віку оновили військово-облікові дані у мобільному застосунку «Резерв+», загалом авторизувалися близько 460 тисяч разів. Про це повідомив речник Міністерства оборони України Дмитро Лазуткін...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:23



Теми дня
22 Травня
21 Травня
20 Травня
19 Травня
17 Травня
15 Травня