Порошенко очолив романтичну країну, люди якої дихали повітрям свободи після втечі Януковича. Ще не було іловайського й дебальцевського котлів і тисяч смертей у Донбасі, ще не знецінилися нижче плінтуса зарплати та пенсії українців, внаслідок чого безглуздим стало прагнення до Європи, заради власне чого люди вдруге вийшли на Майдан. Українці тоді прямо говорили в очі політикам, що про них думають, продажних суддів і прокурорів садили у сміттєві баки, і навіть в страшному сні не могло привидітися, що за це ображені “слуги” закону й народу пізніше можуть навіть вбити… Хто ж міг перемогти на виборах у такій країні? Тільки полум’яно чесний громадський діяч із незаплямованою репутацією. Чи був хтось такий в Україні на той момент? Однозначно, що ні, отож вирішили створити бодай схожий образ.

Більшого цинізму і популізму, ніж на президентських виборах’2014, в Україні ще не було. Якщо пригадати трійку “призерів”, що розташувалися у тих політперегонах услід за новим президентом, то побачимо і Юлю у візку на височенних підборах, і вдягненого у чорний камуфляж Ляшка з полоненими сепаратистами та постановочними обстрілами з окопів, і вічно ображеного Гриценка, який завжди знає, що робити, але “олігархи не хочуть це чути”. Та найдалі пішов, звісно, Петро Порошенко — з нього просто зліпили образ чергового месії після Ющенка. Коли Петро Олексійович їздив країною у передвиборчі тури, мимоволі закрадалися думки про дежавю: таке вже було — тисячі людей схвально кивають головами на мітингах, хочуть потриматися з ним за руку, сфотографуватися біля нього з дітьми… Звісно, це Віктор Андрійович у  2004-ому — та ж міміка лідера, ті ж емоції натовпу. Історія повторилася, але вже як трагікомічний фарс…

У 2014-ому політтехнологи спрацювали на найвищий бал — Петро Олексійович подобався усім. Для одних він був глибоко духовним християнином з виводком дітей та дружиною-господинею, для інших — успішним проєвропейським бізнесменом-новатором, який вільно володіє англійською мовою. Щоправда, нечисленні політфахівці застерігали, що не можна віддавати пряму владу в руки такої багатої людини, олігарха, адже є небезпека, що закони великого бізнесу він трансформуватиме на систему державного управління, не рахуючись ні з думкою мільйонів людей, ні з правилами коректності та етики, але хто хотів тоді це чути, а тим більше почути? Нарешті й сам Петро Олексійович не без допомоги “любих друзів” увірував у своє месіанство і почав одразу ж наліво й направо роздавати безвідповідальні обіцянки, причому за інерцією робить це й досі, абсолютно не переймаючись виконанням того, що меле. За два роки таких обіцянок-цяцянок назбиралося цілий вагон і маленький візочок на додачу, хоч віз, чи то б пак вагон, як кажуть, і нині там…

«АТО»

У війні на Донбасі загинули вже понад 10 тисяч людей, щодня ми чуємо про нові смерті українських військовослужбовців у так званій зоні АТО, а тому обіцянки президента в цій сфері сприймаються найбільш болісно. А обіцяв він дуже багато. Почнемо з того, що на брифінгу відразу після виборів, 26 травня 2014 р., тоді ще недопрезидент заявив, що антитерористична операція не може тривати два-три місяці, а завершиться за лічені години. А за три дні до виборів Порошенко “підняв” зарплату бійцям у зоні АТО до 1000 грн. на добу. А ще Порошенко пообіцяв свій перший візит на посаді президента здійснити до… Донецька та Луганська.

Потім президент пообіцяв запровадити страхування життя бійця в зоні АТО на 1 млн. грн. Очевидно, він змінив свою думку після, подейкують, організованого ним та Муженком іловайського котла, коли головнокомандувач особисто розставляв на оперативній карті умовні фігурки бійців… Після того йде відлік мінських угод і нових обіцянок. Так, 21 серпня 2014 р. Порошенко обіцяв, що після зустрічі в Мінську 26 серпня 2014 р. усі іноземні бойовики залишать територію України — не залишили досі.

А ще він запевняв, що мінські угоди не будуть продовжені на 2016 р., а у квітні 2015 р. заявив, що винесе на Всеукраїнський референдум питання про вступ України до НАТО. І знову — “пшик”: незважаючи на те, що, за соц-
опитуваннями, вступ до НАТО підтримує значна більшість населення України, референдум досі “не на часі”.

Офшори

Панамський офшорний скандал, мабуть, ще більше підірвав здоров’я Порошенка, ніж черговий “бодун” після бурхливої пиятики і показав усю його справжню, мерзенну, дволику суть, як і суть його бридкого оточення “любих друзів”, таких же злодійчуків. У народі однойменну президентську партію БПП почали іменувати, як Банда Панамських Партизанів, а порошенківське передвиборче гасло і кредо “Жити по-новому” — як насмішку над народом і неперевершений цинізм. Ось що він обіцяв у своїй передвиборчій програмі для “життя по-новому”: “…кількість податків — скоротити, ставки — зменшити, офшори — перекрити”. А вже через три місяці, під час іловайської трагедії, зареєстрував свій черговий офшор.

“Епічною” виявилася і його “боротьба” з олігархами. У квітні 2015 р. Порошенко заявив, що відтепер жоден український олігарх не потрапить до рейтингу “Форбс” і жоден з них не буде мати впливу на владу в Україні. Смішно, чи не так? Хіба ворон ворону око виклює? Буквально наступний рейтинг “Форбс” — у березні 2016-го — не зафіксував жодних змін у розташуванні українського олігархату, щоправда, сам президент-олігарх Порошенко значно додав у позиціях. На фоні “затишшя” інших бізнес-імперія президента продемонструвала доходи у сотні мільйонів доларів, хоча, як відомо, він клятвенно обіцяв продати “Рошен” відразу після обрання президентом.

Соціум

На тлі штучно встановленої Гройсманом грабіжницької ціни за газ по майже 7 грн. за куб якимись фантасмагоричними сприймаються заяви Порошенка за два роки вийти на рівень повної енергонезалежності України. Такими ж відірваними від реальності видаються й обіцянки про безвізовий режим з ЄС, про що Порошенко постійно торочить, щоразу називаючи нові терміни. Спочатку казав, що це буде до кінця 2014-го, потім — у травні 2015-го, ще потім — у вересні 2016-го… Ну, буквально якийсь рекордсмен або чемпіон світу з брехні…

Валюта

Під час передвиборчого ефіру на тернопільському телеканалі TV-4, у квітні 2014 р., Порошенко заявив, що після того, як очолить країну, відразу поверне курс гривні до 10 грн. за долар. Нині ця популістська обіцянка сприймається, наче насмішка, адже ще до кінця 2014-го Порошенко зі своєю ставленицею в Нацбанку Гонтарєвою “вивів” курс до нинішніх висот — 25-30 грн./дол.

Як насмішка сприймається і його не менш популістська заява на мітингу 13 квітня 2014 р., коли він обіцяв відразу після приходу до влади конвертувати всі валютні кредити в гривні за курсом на момент підписання кредитної угоди. За рік Верховна Рада з великими потугами таки ухвалила законопроект про валютні кредити, чим безпосередньо виконувала обіцянку президента. Однак Порошенко, наче забувши про свою ж обіцянку-цяцянку, обізвав нардепів популістами і закон заветував. Проблема численних валютних позичальників не вирішена в країні досі…

Це далеко не всі, а лише частка основних із даних нашим головним брехуном обіцянок. Практично ЖОДНОЇ з них він не виконав! То чи потрібен нам такий брехун-президент?!