Дякує в архикатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. За фахом – інженер-конструктор-технолог радіозасобів. Працював інженером на заводі «Оріон», потім – у міському радіовузлі. На початку 90-их грав по весіллях на бас-гітарі. Тренувався  у мистецько-спортивному клубі «Сакура». Вів Богослужіння англійською для іноземних студентів.  Волонтер руху «Віра і світло». Із вовняних ниток робить чотки.  Пише вірші і новели. Сьогодні Богдан Коропецький розповідає «НОВІЙ…» про своє розуміння стосунків між чоловіком і жінкою.

— Дружина каже: «А можна мені записатися на прийом до тебе?» — усміхається пан Богдан. — Це вона так натякає, що приділяю їй мало часу. Тетяна прекрасно готує. Три кути хати тримає досить міцно. Вміє робити дітей щасливими і, попри те, ще й мене. Кажуть, що після народження дітей чоловік для жінки відходить на другий план. Це правда, але я не почуваюся в тіні.

Богдан Коропецький багато часу проводить за межами дому.

— Я  схильний до душевних польотів. – продовжує. – А дружина, як баласт,  тримає мене на землі.  Не завжди схвалювала деякі мої пориви. Коли я хотів навчатися у дяківській школі в Чорткові, вона три роки казала: «Навіщо тобі це?» Три роки — як у казках.  А я відчував, що воно мені десь щеміло. Потім таки поїхав вчитися.

Під час співу у храмі пан Богдан використовує одну з навичок з бойових мистецтв — так звану позу воїна, яка допомагає легко дихати. Впевнена постава, прямий хребет, розправлені плечі, розслаблені м’язи обличчя. У житті, каже, навички з бойових мистецтв не завжди можуть пригодитися.

— З часом розуміння конфліктної ситуації змінюється, — продовжує. — Усвідомлюєш, що все можна перевести на мову. З бойовим мистецтвом нічого не зробиш, коли навколо тебе люди з кулеметами або коли сили нерівні, зрада, хитрість. Інакше – вийти сам на сам і стати героєм. У поєдинках і в житті не завжди важливо вмерти заради того, щоб на даний момент перемогти. Яка тоді це перемога?

У сім’ї, на думку Богдана Коропецького, також головне – мир.

— Після одруження ми з дружиною одне одного кропили  свяченою водичкою перед сном, – додає. –  Конфлікти вирішували відразу. Затягувати з примиренням погано. Якщо хтось в родині по кілька місяців «дується» – це хвороба. Я б постійно зачіпав і кільканадцять разів купував би квіти. День «подутися» – це максимум. Коли хмарно, треба пам’ятати, що є сонечко. Треба хотіти одне одного простити. Вхопився за плуг, то вже не озирайся назад, — тягни, і що посієш, те й пожнеш. Обоє мали б спитати: а чого хоче Господь Бог між нами?

Богдан Коропецький поділився тим, що найбільше цінує у дружині:

— І через багато років спільного життя дружина подобається терплячістю, постійністю і порядністю. Дуже ціную порядність.  Бо непорядна жінка – дволика, фальшива і не керується розумом.

Жінок тернопільський дяк характеризує досить цікаво — з життєвого досвіду і власних спостережень.

— Не раз чоловіки кажуть, що в того гарна жінка, а в того не така струнка чи там не таке щось, – каже. – Я відповідаю: «Запитайте дітей, чи вони люблять свою маму за те, що вона перемогла на конкурсі краси, чи люблять її за те, що  вони доглянуті, нагодовані, чисті, у випраному одязі?» Є щось значиміше, ніж просто фізична краса жінки. Нема ідеальних людей. Один священик познайомився із прекрасною міс інституту. Я його запитав: «Ну і що?» А він відповів: «Не все золото, що блищить». Товариш попросив  позайматися з його дочкою, бо її ображали однокласники. Через два тижні занять бойовими мистецтвами її вже не чіпали, бо вона стала впевненою. Це завжди допомагає. Навіть коли впевнено говориш — це зброя. Тому кричать «ура», є бойові вигуки. Впевненість – це половина перемоги.

Богдан Коропецький за кілька хвилин може проаналізувати душу людини:

— Відчуваю, як хтось переживає. Коли хвилюється, але це маскує, теж бачу. Людина хоче показати, що спокійна, але дихання збите. Відчувати дихання вчать бойові мистецтва. Як себе налаштовуєш,  так і йде у житті. Що накликаєш, те й стається. Нині популярна теорія позитивного мислення. У християнстві таких прикладів безліч. В акафістах, молебнях є заклик: радуйся. У молитві — «Богородице Діво, радуйся…» Радію, що маю великого заступника, який створив небо і землю. Бог – на кожному кроці. Квітник біля дому, пташка, метелик, котик, дитинка, людська щирість, музика, чиясь жертва, любов — це все проекція Бога.