«А цей Отче, хто він узагалі такий, невже справді священик? — Та наркоман колишній, лежав тут у больнічці, лікувався… А потім ну, тіпа, на знак вдячності, що ми його спасли, лишився тут з нами і став проповідувати. — Як же ви його спасли, вас же самих спасати треба?! — Ну, от цим і спасли…» Це Донбас, крихітко… Це Жадан! Це дике, дике, дике поле…

І воно нарешті «доїхало» до Тернополя! У п’ятницю, 9 листопада, у Сінема Сіті відбувся прем’єрний показ фільму «Дике поле» за романом Серія Жадана «Ворошиловград». Власне, доречніше було б сказати довгоочікуваного фільму (сім років роботи, 13 разів переписаний сценарій і 7 тисяч акторських проб — як вам таке?) за культовим («найкраща українська книга десятиліття за версією ВВС Україна» — а таке як?) романом. Але забудьте попереднє речення. І якщо ви таки читали роман, то і про нього на час перегляду фільму теж забудьте. «Бо не можна дивитися «Дике поле» і думати про «Ворошиловград» , — переконує режисер стрічки Ярослав Лодигін, котрий приїхав до Тернополя репрезентувати власне «дітище», яке стало його режисерським дебютом. — Це два різні твори, і це стало остаточно зрозуміло на етапі монтажу…» Для того, аби вмістити чималий роман у хронометраж навіть не годинного фільму, до роботи над сценарієм залучили драматургиню Наталю Ворожбит, яка до того працювала над «Кіборгами».
Бюджет фільму — 31 мільйон гривень. Майже 16 мільйонів iз них надало Держкіно України, решту збирали зі світу по нитці. Над «Диким полем» спільно працювали Швейцарія, Нідерланди й Україна, а зйомки відбувалися прямо в зоні АТО — рідному містечку Жадана Старобільську на Луганщині. “Цей фільм — досить сміливий експеримент, адже це доволі складна стрічка. Але ми віримо, що свого глядача вона знайде”, — переконаний Ярослав Лодигін.

Це історія про вимушене повернення додому 30-літнього хлопця на ім’я Герман. Він повертається у своє маленьке містечко на Донбасі, де зник його брат, а бізнес, яким він займався — стара, іржава заправка на пагорбі на виїзді з міста опиняється під серйозною рейдерською атакою місцевих, так званих кукурудзників. Стикаючись з цим, головний герой має вирішити, чи треба йому починати цю боротьбу, чи треба захищати це, начебто і не його, місце, а разом з тим і людей, які там працюють, і простір навколо? Чи воно того вартує? Це фільм про те, що «Не можна здавати своїх. Некошерно це…». Про спробу забрати у нас наше і необхідність захищати своє. Про відчуття ліктя і намагання відростити в собі принципи.
Це пригодницький екшн з бандитськими розбірками і неймовірними панорамами Донбасу, де багато матюків і жартів, а ще фантастично красиві (хоч роздруковуй і вішай на стіну!) крупні плани, де видно кожну зморшку водія Колі і всю харизму гри Олексія Горбунова. Це Сергій Жадан в епізодичній ролі, який вимовляє всього лише одне слово, зате яке! “Найкращі три секунди мого життя”, — жартує про свою появу в фільмі сам письменник… Зрештою, «Дике поле» — це історія, яку обов’язково слід побачити. Бо це історія про нас всіх – незалежно від того, де ми живемо. Бо ми все ще продовжуємо жити в країні, де не всі навчилися захищати своє. Фактично, ми всі посеред дикого поля…