Після нещодавнього інциденту з побиттям одного із працівників Козлівського спиртозаводу командою новопризначеного директора, і далі продовжується переслідування неугодних. Так днями директор Юрій Іванчук не погодився відпустити свого підлеглого, який з перших днів війни займається волонтерською діяльністю, доправити гуманітарну допомогу нашим бійцям на передову.

Йдеться про Івана Кушніра, рідного брата нещодавно побитого на заводі електрика. Власне, Іван виступив на захист брата та зробив сміливі заяви у ЗМІ про безгосподарну політику нинішнього керівництва заводу. За принципову позицію, як і його брат, теж потрапив у немилість. Волонтер хотів узяти відгул за рахунок відпрацьованих раніше днів у позаробочий час, однак йому відмовили, мовляв хіба нехай бере відпустку за свій рахунок, але ж людині потрібно за щось жити і утримувати сім’ю. Дирекція спиртозаводу не погодилася відпустити його на кілька днів навіть після того, як з усним проханням звернулося селищне та районне керівництво.

— Розцінюємо таку позицію директора спиртозаводу не інакше, як помсту Іванові за нещодавні події. Волонтер не просив відгул на якісь особисті цілі, а для справи громади, однак його начальство на це не зважило, — каже    керівник громадського формування «Самооборона Козівщини», заступник голови Козівського відокремленого підрозділу громадської ветеранської організації “Спілка бійців та волонтерів АТО «Сила України» Роман Миц. — Іван їздив з нами на передову близько тридцяти разів і жодного разу не виникало проблем щодо погодження із попередніми директорами заводу. Усі розуміли, що триває війна і ми мусимо спільними зусиллями захищати Україну. Дивує, що нинішня дирекція спиртозаводу знехтувала проханням громади. Мешканці Козлова зібрали продукти харчування та одяг для наших захисників, ми довантажили бус гуманітарною допомогою від тернопільського логістичного центру і потрібно було завезти все це на Донбас.

Як завше, звернулися до Івана, адже він проїхав за кермом усю лінію фронту від Луганської області до Маріуполя, добре орієнтується на тій місцевості, знає, де розміщені наші блокпости. Ми навіть не сподівалися, що дирекція заводу не відпустить його. Попередні керівники з розумінням ставилися до цього питання. Більше того, допомагали, чим могли — і фінансово, і матеріально. Треба заправити бус — заправляли, купити якісь речі для бійців — вишукували кошти. На заводі був старий прогнилий автомобіль швидкої допомоги, працівники власними зусиллями відремонтували його і передали нашим медикам на передову. Прикро, що нинішнє керівництво  відмежовується від справи громади, не проявляє патріотичної позиції. Звісно, гуманітарну допомогу ми таки доправили і будемо продовжувати цю місію, бо на Сході України воюють близько 70 військовослужбовців із Козівщини — не маємо права про них забути.