Ляльку-мотанку знали і любили в давнину, нею захоплюються й зараз. Адже така лялька – скарбничка української культури, що увібрала в себе традиції та вірування наших предків і пронесла їх до нині. Завдяки майстриням, що займаються виготовленням мотанок, ці іграшки збирають все більше прихильників. Шкода лише, що більшість з нас знає лише про традиційну ляльку-мотанку. Але ж у неї ой як багато різновидів, усі вони цікаві та особливі.
Ірина Харатін зі смт Скала-Подільська (Борщівський р-н, Тернопільської обл) знає все про традиційну українську ляльку, адже сама її виготовляє. Для жінки це не тільки хобі, а й робота. Пані Ірина працює у “Скала-Подільському дитячому парку”, де веде гуртки “Дивописанка”, “Берегиня лялька-мотанка”, “Юний художник”.

– Мотанка – це сакральна річ. Це – оберіг, який наші предки робили для того, щоб духовно і психологічно зростати, вірити в щось хороше, щоб надихатися, – каже Ірина Харатін. – Її намотували зі словами: “Во ім’я Отця, Сина, Святого Духа амінь”. Кожен вузлик замовляли на щастя, здоров’я, любов і благодать.
За словами майстрині, для виготовлення ляльки найчастіше використовували солому, тканину, качан кукурудзи і навіть… патик.

Мотанка не мала обличчя. В давнину вірили, що очі, ніс і рот – портал для негативної енергетики. Тому, ляльці намотували хрест – символ сонця, а також жіночого (вертикальна смужка) і чоловічого єства (горизонтальна).

Кожна лялька мала своє призначення. Одну виготовляли для того, щоб гратися, іншу – у якості оберегу. Були й такі, що створювалися спеціально до певного календарного свята. Такою лялькою є “Коляда”. На Різдво колядники завжди брали її з собою. З допомогою неї обходили всі кути вдома, “вимітаючи” весь негатив з оселі. “Коляда” вважалася символом відродження, відновлення. Цією лялькою не гралися, а тільки проводили ритуали.

Якщо ж купували нову хату, а в старій добре жилося, брали золу з печі, скручували у вигляді кульки і робили ляльку. Все для того, аби те добро, що було в старій оселі, перейшло у нове житло. В такої ляльки не було ні волосся, ні будь-якого покриття на голові. Вважалося, що вона була символом об’єднання родини, зберігала домашній затишок, захищала від розлуки.

Маленьким дітям робили “Торохтушку”. Голова у цієї ляльки зроблена з порожнього горіха, у який клали сім зернят гречки. Коли у малечі росли зубки, дитині давали цю іграшку (нею можна було почесати зуби). В давнину вірили, що вона здатна прогнати злого духа, тому лялькою користувалися й у якості оберегу.
Популярними серед хлопчиків були іграшкові коні. Такі іграшки вважалися символом достатку.

Дівчат зацікавлювала лялька “Наречена”. Її робили для того, щоб відвадити непрошених женихів. Вона свідчила про те, що дівчина вже заручена і готова до сімейного життя. “Наречену” часто плутають з “Княгинею”, але значення цієї ляльки протилежне. “Княгиня” виставляли на підвіконня. Така лялька символізувала те, що дівчина закликає до себе женихів на оглядини. З одного лише вбрання ляльки парубок бачив який достаток у дівчини.

Якщо тепер молодятам вішають на груди квіти, то раніше замість них були “Птахи удачі”. Вдавнину вірили, що всі слова, сказані у день весілля, вони вбирали в себе і оберігали новостворену сім’ю.

Колекція Ірини Харатін розмаїта. Вона налічує багато унікальних експонатів. Серед них не лише усі вищезгадані іграшки, а й навіть…ляльки-перевертні “Хлопець-дід”, “Дівка-баба”, “День і ніч”.

До слова, виставку “Дивовижний світ мотанки-писанки” відкрили у Тернопільській бібліотеці-музеї національної іграшки №5 для дітей 27 вересня. На власні очі побачити усі ці ляльки ( і не тільки!) можна за адресою: вул. Стуса, 4. Діятиме експозиція протягом трьох тижнів.