Усі, хто минулої суботи, 10 лютого, стежив за національним відбором на “Євробачення’2018”, не могли не помітити, як Джамалі личить вагітність. Зрештою, як і кожній жінці, яка чекає бажане дитятко.

Джамала зізнається, що вони з чоловіком вже придумали дитині ім’я, а ось дитячу кімнату ще не обладнали, тому що в квартирі, яку їй після перемоги в “Євробаченні’2016” подарувала столична влада, триває ремонт.

І хоча в Джамали ще зовсім маленький стаж сімейного життя – 26 квітня виповниться рік з дня її весілля з Бекіром Сулеймановим – у неї вже є власні секрети, як зберегти подружню гармонію.

– Для мене дуже важлива думка Бекіра, він – мій найголовніший друг і порадник, – зізнається Джамала. – Я прислухаюся до нього, а він до мене. І дав би Бог зберегти цю гармонію. Наразі я не сильний експерт в сімейному житті, мало часу минуло після весілля. Але можу сказати, як я це бачу: мої ровесники практично всі розлучені, 95 відсотків пар розійшлися. Таке враження, що або поспішили, або кожне  одне від одного дуже багато чого хоче. Тут справді потрібно зрозуміти, що людей ідеальних не буває і не може бути. Я вважаю, що потрібно любити людину з усіма її навіть негативними рисами. Намагатися розібратися, говорити про це, але не ламати. Як правило, всі сімейні сварки відбуваються тому, що я хотіла, а ти мені не дав цього, а я ж принцеса. Або навпаки: я король, де моє все? Розумієте, через якісь вимоги. Треба зрозуміти, що коли люди починають жити удвох, то вони повинні разом збудувати маленьку державу, в якій кожен буде відповідати за своє коло обов’язків. І якщо робити це акуратно і прислухатися до партнера, то тоді станеться щось прекрасне.

«Сьогодні вона не Джамала, сьогодні вона зі мною»

— Як ви познайомилися?

— Вперше ми побачили одне одного на зустрічі кримських татар три роки тому. І щось тоді промайнуло між нами, якась іскра. Потім ще раз зустрілися на якомусь заході, він провів мене додому. Досить довго спілкувалися тільки у Фейсбуці. Потім пішли на якусь дурненьку французьку комедію і знов якийсь час не спілкувалися. А якось він написав: «Привіт, сусідко!» Виявилося, що він з другом найняли квартиру прямо навпроти мого будинку. До речі, він досі не зізнається, спеціально це було чи все-таки випадково.

Я підійшла до вікна, уже був вечір, і Бекір помахав зі свого вікна ліхтариком мобілки. Ще через якийсь час я зварила каструлю борщу і запросила їх з другом повечеряти. Бекір, у свою чергу, запросив мене на свій день народження. У якийсь момент гості почали просити: «Джамала, заспівай!» Великі вечірки часто перетворюються для мене на концерт чи прес-конференцію, а я далеко не завжди хочу всіх розважати. І тут Бекір раптом заступився: «Сьогодні вона не Джамала, сьогодні вона зі мною». Це було несподівано, але мені дуже сподобалося. А рівно через рік, знову у свій день народження, 29 жовтня, він запропонував мені вийти за нього заміж.

— Де і як це сталося?

— У мене того дня був концерт у Львові. Я запропонувала Бекіру поїхати разом, але сказала, що зрозумію, якщо він залишиться – адже всі друзі в Києві. Він вирішив не їхати, я засмутилася. Після концерту мені телефонує мій PR-директор Денис: мовляв, якийсь супер-пуперфотограф з Польщі хоче зробити кадр зі мною на Ратуші з видом на вечірній Львів, прямо зараз, в концертній сукні. «Чому зараз? – запитую. – Північ вже, я втомилася, спати хочу, а надворі дощ! Давай завтра». Але Денис наполягає, каже, що фотограф зранку від’їжджає. Я їду на площу Ринок, підіймаюся на Ратушу цими нескінченними сходинками і буркочу: «Ну, ось я зараз прийду. А світло не виставлене, я розвернуся і піду». І ось ми приходимо на дах, світла, зрозуміло, ніякого нема, я озираюся, нічого не розуміючи – і тут раптом вистрибує Бекір з квітами і перснем. Він не знав, що концерт затягнувся, просидів там дві години в одній сорочці під дощем. Це було дуже зворушливо – і смішно, і романтично…

— Чим найбільше запам’яталося весілля?

— Весілля ми придумували разом. Хотілося поєднати все: і традиційні кримськотатарські ритуали, і сучасні традиції, провести і обряд в мечеті, і світську європейську церемонію. Насправді ми розписалися ще в лютому, за два місяці до весілля. Просто зайшли в кабінет, поставили підписи, нам видали свідоцтва, і все. Тепер навіть штамп в паспорті не ставлять. Батьки, звичайно, трошки образилися, вони хотіли бути присутніми, але ми пояснили, що розпис для нас абсолютно не важливий.

Почавши складати список гостей, жахнулася: я так давно живу в Києві, знаю дуже багатьох людей, півтори тисячі гостей набралося елементарно. У результаті ми обмежилися найближчими друзями та родичами, вийшло 165 осіб. Весілля відбулося чудово, я була дуже щаслива, незважаючи на те, що напередодні жахливо втомилася після репетиції “Євробачення”, а вночі перед весіллям взагалі не могла заснути.

Весільна подорож у нас тривала всього тиждень – ми поїхали у Рим та Флоренцію. Багато гуляли, ходили в музеї, маленькі італійські ресторанчики, зробили чудову фотосесію.

«Нормальні ревнощі мають бути у стосунках»

— І все ж: чому саме Бекір Сулейманов? Що робить його «саме тією людиною»?

— З ним мені комфортно бути поряд: і сміятися, і ділитися переживаннями, і просто мовчати. Ні, звичайно, він не ідеальний. Ідеальних взагалі не існує. Наші стосунки можна порівняти з пазлом. Якісь частини тобі подобаються, інші – ні, щось може навіть дратувати. Але якщо забереш хоча б один елемент, вся картинка розвалиться.

Бекір дуже мудрий. Іноді дивлюся на нього і думаю: звідки він усе це знає? Він завжди вміє мене заспокоїти, наводячи прості, але переконливі аргументи. Можливо, це завдяки математичній освіті його мислення структуроване. Я в цьому його цілковита протилежність! Цифри і дати взагалі не запам’ятовую, для мене всі події сприймаються через емоції. Я, можна сказати, втілення хаосу, і його структурованість мені допомагає.

— А які риси об’єднують вас?

— Насправді у нас багато спільного. Скажімо, він такий же фанат своєї справи, як і я. У вересні він разом із другом відкрили кав’ярню Takava, це для Бекіра зовсім нове, але він до всього підходить дуже ґрунтовно. Коли ми ввечері обговорюємо наші справи, я розумію чоловіка на 100%, тому що у мене такий же підхід до музики. Тож мені Бекіра легко зрозуміти. Втім, не впевнена, що йому так само легко зрозуміти мене. Для нього музика і шоу-бізнес – абсолютно нове середовище, але треба віддати йому належне, він швидко освоївся. Сам Бекір слухає в основному хіп-хоп і вміє цікаво про нього розповідати, тож завдяки чоловіку в мене виробився смак у цьому напрямку музики. Можна сказати, що ми і в музиці одне одного доповнюємо.

— Відомо, що східні чоловіки дуже ревниві…

— Мені з Бекіром спокійно та надійно. Так, мабуть, він, як і всі східні чоловіки, ревнивий, але я не даю приводу. Я, до речі, теж ревнива. Ревнощі – нормальні, не патологічні – повинні бути присутніми у стосунках. Вони допомагають згадати, як ти цінуєш того, хто поруч.

Кілька разів він запитував, кому присвячена та чи інша пісня. Я відповіла: «Давай домовимося, що ти не будеш запитувати про це. Я зафіксувала свої емоції в пісні, і неважливо, хто ці емоції викликав. Нині мене ці історії не хвилюють». Напевно, тепер мені доведеться вигадувати драматичні сюжети, щоб було що переживати у піснях. Буду «писати детективи, нікого не вбиваючи». Тому що співати про щастя мені поки що не вдається.

«Гострої  потреби у материнстві не відчувала»

— Кілька років тому ви зізнавалися що не готові стати мамою, що надто інфантильні для цього. А тепер?

— Тепер, звичайно, готова. Точніше, готуюся. Народження дитини не було для нас з чоловіком ідеєю фікс. Батьки весь час повторювали: «Ну, ви ж не будете затягувати?» Але ми на цьому не зациклювалися. Знали, що дитина буде, а коли – як Бог дасть. Я справді ніколи не відчувала гострої потреби в материнстві. Більшість подруг вже в 20-25 років сильно хотіли дітей, я – ні. У кожного свій таймер, і це пов’язано не з віком, а з внутрішнім відчуттям.

Побачивши на тесті ті самі дві смужки, я була шокована: «Вау, що мені з цим робити?! Я не готова, я неорганізована, в душі я тінейджер, вільний птах, а тепер доведеться міняти весь мій життєвий уклад!»

Але чим далі я перебуваю в цьому стані, тим більше відчуваю радість. Це абсолютно нове, надзвичайне відчуття – відчуття життя, що зароджується в тобі. З’являється і турбота, і відповідальність: ой, я щось зробила не так! Йому не сподобалося! А тепер мені треба поїсти… А ще – трепет і благоговіння. Мені здається, навіть найзапекліші атеїстки починають вірити в Бога під час вагітності. Нещодавно я дивилася документальний фільм про те, як відбувається зачаття і розвиток дитини в утробі матері, й усвідомила, що всі ці щоденні зміни ембріона, ці тонкі перебудови твого організму – менеджмент найвищого рівня, і без Божого втручання тут ніяк не обійшлося.