В урочище Бичова, на Ватряне поле неподалік  Монастириська  вони злетілись, з’їхались і зійшлися великою  родиною здалека і зблизька, аби доземно вклонитися один одному і сказати, що «лемко був, є і буде».  Сплелися  сльози і сміх, радість і туга, минуле і сьогодення, ностальгія і погляд у майбутнє… Сім десятків літ минуло від тої страшної депортації, виросли нові покоління, а лемки не перестають тужити за силоміць відібраним у них рідним краєм. «Цне мі ся за тобом, мій лемківський краю» —  «сумую за тобою», —  зізнаються розкидані по усьому світу лемки… Цю тугу скрашують такі ось фестивалі, коли з різних куточків України, з-за кордону приїжджають лемки, щоб зустрітися, обійнятися, поспілкуватися, наспіватися своїх пісень, скуштувати страв лемківської кухні…

А запалили лемківську ватру цьогоріч не мало-не багато — 30 тисяч глядачів, котрі упродовж двох днів слухали виступи понад тисячі (!) осіб (сольних виконавців та творчих колективів) та милувалися рукотворами майже сотні митців, що представляли свої роботи у містечку народних ремесел. На заваді святу не стала навіть спека: аби вона менше дошкуляла, понад тисячу місць перед амфітеатром накрили спеціальною сонцевідпірною плівкою. А надвечір завершального фестивального дня вітряне поле окропив уже традиційний для фестивального дійства і такий символічний дощ — кажуть, там де зустрічаються лемки, без сліз не обходиться, тому плаче навіть небо…

І співає Лемківщина…

Олександр Венгринович, голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина», зазначає: для лемків такі заходи є особливо важливими. Він як вірний син Лемківщини робить усе для того, щоб лемки гуртувалися і відчували себе єдиною родиною, щоб відроджували свою говірку, культуру і духовність

— Лемки розпорошені по світу через депортацію 1944-1946 років. Але ми маємо мету – об’єднуватися, гуртуватися, щоб лемківська культура не зникла, а тільки примножилася… Тому кожна деталь, кожен захід, який ми проводимо, — каже Олександр Іванович, — для нас надзвичайно дорогий.  І головне – це дух, який живе в людях! Він є рушійною силою, тому ідея фестивалю себе не вичерпує, а тільки примножується!   Вкрай важливим є зберегти саму ідентичність лемків як етнографічної групи українського народу. І вважаю, що за усі вісімнадцять років фестивалю нам це добре вдається.

Розпочалося дійство ходою учасників фестивалю центральною частиною Монастириська та покладанням квітів до пам’ятника Т.Г.Шевченку, пам’ятного знаку жертвам депортації, фігури Покрови Пресвятої Богородиці.

Владика Дмитро Григорак, ЧСВВ – Правлячий Архиєрей Бучацької єпархії УГКЦ спільно з владикою Володимиром Ющаком, ЧСВВ – Єпископом Вроцлавсько-Ґданським благословили відкриття ХVІІІ Всеукраїнського фестивалю «Дзвони Лемківщини».

«Дзвони Лемківщини» — це не лише насичена концертна програма, а передусім свято зустрічі лемків, які давно не бачились, — зазначає Олександр Венгринович. — Мені приємно, що фестиваль з року в рік не втрачає актуальності. Цьогоріч до нас уже традиційно приїхали делегації з Канади, Австралії, Польщі, Словаччини, Чехії, Румунії, Угорщини та інших країн, де проживають лемківські громади.  Тільки виконавців з Польщі та Словаччини було понад вісімдесят! Добре сприймала публіка і виступ івано-франківського молодіжного колективу «Цвіт кульбаби» та тернопільської «Тріоди». А музичною «родзинкою» цьогорічних «Дзвонів Лемківщини» став виступ  Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Г. Г. Верьовки.  Замість запланованої одної години хористи відспівали понад дві, і публіка все ще не хотіла відпускати їх зі сцени!

 Лемківська ватра запалає на Донеччині

 «Дзвони Лемківщини»  — це не тільки пісні, танці та музика. Цьогоріч з  фестивалем пов’язано й кілька супровідних акцій: виставка ретросвітлин про лемківську культуру, експозиція дерев’яної скульптури майстрів-лемків, виставка вишиванок та музейних експонатів, картин художників, літературні експозиції. Ми додали більше самобутності – кулінарія, гончарство, ковальство, спортивні змагання.  І, звісно ж, кожен міг скуштувати автентичні лемківські страви, переглянути тематичні фільми та долучитися до конкурсів та розваг.

За організацію свята ми вдячні Тернопільській облдержадміністрації, дуже  добре спрацювало і обласне управління культури.  «Можливість збиратися на фестивалі «Дзвони Лемківщини» та аналогічних “лемківських ватрах” – це можливість не просто проявити свою пісню, говірку, особливості побуту. Це необхідна складова об’єднання українського суспільства довкола своєї культури», — зазначив очільник ТОДА Степан Барна.

За словами Олександра Венгриновича, «лемківські ватри» проводяться практично всюди, де є лемківська громада.  Сподіваюся, що ще цього року ми проведемо Лемківську ватру на Донеччині, де також чимала лемківська громада.  У нинішні дні лемки проявляють активну громадянську позицію – маємо героїв-вихідців з лемківських родин,  які брали участь у Революції Гідності, які нині боряться за територіальну цілісність нашої держави, а також активно волонтерять і допомагають українським військовим. Двоє лемків загинули на Майдані в 2014 році – Володимир Бережний і Назарій Войтович. Велика лемківська родина – частина великого українського народу!

Фото прес-служби ТОДА.