Думаю, багато хто з інтересом спостерігав на екрані, як елітний американський  загін спецпризначення на чолі з Арнольдом Шварценеггером зіткнувся у смертельній сутичці в непролазних хащах Центральної Америки зі страхітливим інопланетним монстром, невидимим і озброєним суперновітньою технологією. Жахлива потвора нищила бравих вояків одного  за одним, дотримуючись при цьому й своєрідного кодексу честі – нападала лише на озброєних супротивників. І не було на неї жодної ради, аж поки не став їй на дорозі винахідливий і безстрашний герой Арні – майор Шеффер на прізвисько Голландець…

Отой трилер під назвою «Хижак» був одним з перших, що потрапив на наші екрани в період горбачовської «перестройки». Тому, мабуть, і запам’ятався. Це вже пізніше покотився величезний вал усіляких «чужих» страховиськ, перевертнів, збоченців… А оте інопланетне чудовисько, що здирало шкіру із впольованих землян і колекціонувало їхні черепи, збереглося в пам’яті як своєрідне втілення вселенського зла, яке неможливо здолати.

«Кіношна» фантастика іноді породжує фантастичні думки й ідеї. Часто-густо це є наслідком власного безсилля перед брутальними  життєвими реаліями. От коли вже зовсім «дістануть» розперезані «мажори», ділки без жодного натяку на наявність совісті, брехливі політикани, продажні служителі Феміди і усе оце позбавлене елементарної культури й виховання бидло довкола, з’являється, буває, фантастична мрія: а непогано було б, якби котрийсь із родичів отого кінематографічного «Хижака» завітав до нас і розпочав своє азартне полювання на всіляку нечисть. Його скануюча система у шоломі, сподіваюся, могла б безпомилково розпізнати мерзотника, лицеміра, демагога. У нього, попри увесь його страхітливий вигляд, був  би ряд безсумнівних переваг: його не можна було б нічим купити. З ним неможливо було б домовитися. На нього неможливо було б «натиснути». Його, зрештою, неможливо було б нічим залякати чи шантажувати.  Словом, у нього були б відсутні ті струни, на яких зазвичай грають, коли вершать темні справи. І нехай би почав він очищати людську породу нелюдськими методами. Або ж, як нині актуально говорити, проводити її  люстрацію. Брутально? Так. Жорстоко? Напевно. Ще можна додати: недемократично. Та чи дуже тішитеся ви, ті, хто позбавлений спритності, нахабства, у кого ще є сумління,  нинішньою «демократією»? Адже реально вона дає змогу розкошувати і насолоджуватися життям «обраним», які живуть за ваш рахунок і презирливо плюють на вас. Просто так їх не позбутися – у кожному з нас є  згадані вище струни, на яких можна грати.

Залишається чекати на приліт «Хижака»?

Ігор Дуда