«- Будьмо!
– Ї!
– Будьмо!
– Ї!
– Будьмо-будьмо-будьмо!
– Ї-Ї-Ї!»

І вони БУЛИ! Словом і музичним акордом, поезією і прозою, штрихом картини і кадром кінострічки… Слухали і дивилися, творили і дискутували, епатували і вражали, брали участь в інсталяціях та перформансах, надихали й надихалися, розчиняючись у пісні та слові…

“Коли ти читаєш хорошу книжку, тобі здається, наче тебе стає більше», — зауважив на фестивалі «Ї» (а ви, звісно ж, уже здогадалися, що мова йде саме про нього) письменник Любко Дереш. Чи не тому, що довкола було ТАК багато хорошої літератури й музики, нас, своЇх,  щоразу ставало більше. Так, що стіни усіх локацій, де відбувалися дійства, щоразу аж тріщали від кількості відвідувачів. Фестиваль, де всі сво«Ї»,  — по-іншому це триденне музично-поетичне шаленство і не опишеш! Три дні (з 4 до 6 травня), майже п’ять локацій (любителі друкованого слова, поетичного рядка і музичного акорду тільки те й робили, що перебігали з драмтеатру в «Бункермуз», Книгарню «Є», Арт-ар «Козу» чи Євростудії ТНЕУ) і добрих півсотні письменників та музикантів не лише з України, а й Норвегії та Білорусі.  А як  тремтіли стіни драмтеатру, котрий удень приймав поетичні марафони, а увечері перетворювався на танцмайданчик… Тут вирували пристрасті, тут дивували і вражали,  хвилювали та шокували, а головне — не залишали нікого байдужим…

Так, попри те, що фестиваль  «Ї» у Тернополі далеко не «новачок» — цьогоріч проводився  уже вшосте, проте такоЇ концентрації талантів на метр квадратний площі, такої вибухової, «гримучої» суміші літературно-музичних гуру в одному «флаконі» наше місто ще не зустрічало!  А понаЇхало до Тернополя і справді чимало!..  Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Сергій Жадан,  Андрій Курков, Тарас Прохасько,  Юрій Іздрик, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Андрій Кокотюха, Любко Дереш, Олексій Чупа, Світлана Поваляєва,  Макс Кідрук, Артем Полежака — у «меню» літературної частини фестивалю. Не менш «апетитною» була і частина музична —   «Жадан і собаки», Дмитро Лазуткін та Борис Севастьянов з їхнім спільним музичним проектом “ARTERIЯ”, гурти «KADNAY»,  «LUMIERE», «Карна» (акустика),  «Фіолет», Макс Пташник, «Bugs&Bunny», «Tvorchi», «Кімната Гретхен»… «Ми намагалися скласти фестивальну програму таким чином, щоб уже з першого  дня відвідувачі відчули драйвову атмосферу, зарядилися енергією на усі наступні дні та  переконалися у тому, що фестиваль вартий уваги кожного», —  розповідає координатор фестивалю «Ї» Юрій Матевощук. Так і сталося! І щиро сподіваємося, що ви усе це бачили-чули, бо переповісти це в одній газетній статті просто неможливо…

«Ї» було фест!

Слова «фестиваль» і «рекорд» на Тернопіллі уже давно тотожні і нероздільні, тож, аби не порушувати традицію, встановив свій рекорд і мистецький фестиваль «Ї».  «Крихітна свічечка букви Ї», про яку писав свого часу Іван Малкович, цьогоріч була далеко не крихітною: власне, висота літер-символів фестивалю і стала… приводом для фіксації рекорду. Понад шестиметрові (6,37 м, якщо бути точним) букви Ї, — а їх на фесті було аж дві — виявилися найвищими не те що в Тернополі чи в Україні, а й узагалі в світі!

— Торік ми започаткували «Книгу рекордів Тернополя» і до неї нині впишемо рекорд за найвищу літеру «Ї», — зазначив, вручаючи відповідний сертифікат організаторам фестивалю,  заступник міського голови Тернополя Леонід Бицюра. — Такий фестиваль — це великий виклик і велика відповідальність, проте і величезне зрушення.  Впродовж уже шести років він викристалізовується, набуває нових форм і сенсів, обростає новими людьми і середовищами…

— Фестиваль «Ї» — це найкращий спосіб популяризації сучасного українського мистецтва серед молоді, тернополян та гостей міста. Це справді  подія світового значення, — зазначає міський голова Тернополя Сергій Надал.   Адже «Ї»  — це твоя культурна ідентифікація! І я пишаюся тим, що Тернопіль щороку стає  майданчиком для культурної ідентифікації України. Дякую всім організаторам та спонсорам фестивалю. Ви всі робите величезну справу: розвиваєте сучасну українську культуру  як частину світової культури. До слова, торік тернополяни підтримали даний фестиваль голосуванням і він став одним з переможців “Громадського бюджету” в Тернополі…

У свою чергу, організатори мистецького фестивалю «Ї» подякували Тернопільській міській раді, зазначивши, що без її сприяння фестиваль не відбувся б.

«Підтримували, підтримуємо і будемо підтримувати», — пообіцяв фестивальникам і голова Тернопільської облдержадміністрації Степан Барна,  зазначивши, що фестиваль «Ї» твердо вріс корінням у тернопільську землю і щороку, нарощуючи «м’язи», росте та розширюється, приваблюючи до міста та області усе нових і нових гостей…   Бо ж якщо попередні п’ять років учасники фесту зустрічалися у Тернополі, то цьогоріч «Ї» примандрував ще й  до Вишнівця та Бережан, де дуже багато історичних,  мистецьких, культурологічних і архітектурних «родзинок».

Від «Голосів» Кіяновської до «Кассандри» Забужко 

Писати про фестиваль як годиться чи як душа бажає —  ось в чім питання… «Як годиться» — день за днем, у точній відповідності з насиченою фестивальною програмою. Знайти слова для вражаючої презентації книжки «Бабин Яр. Голосами» Маріанни Кіяновської, яка змусила усіх присутніх у книгарні «Є» тягнутися за носовичками, зацитувати рядки, що пульсують пропущеним крізь себе болем…

вірш яким кричу тому що можу
тільки це робити тільки це
вірш який роботу робить Божу
а тоді роздряпує лице
зведене судомою до кості
вірш приймаю з болем як удар
вірш ненатлий вірш у високості
йду з ним як рахиля в бабин яр

«Письменниця Маріанна Кіяновська чітко й гучно чує голоси розстріляних, закатованих, спалених. Голоси, котрі завинили перед дияволом тим, що народились євреями. Але на сторожі коло них завжди стоїть Бог… У своїй поетичній збірці «Бабин Яр. Голосами» авторка візуалізує ці голоси. Вона говорить з ними й ними. Серцем. Пам’яттю. Поіменно», — так відгукується про поетичну збірку Маріанни Кіяновської Анна Пєшкова.

А як не згадати про вражаючий літературно-музичний перформанс «Альберт, або Найвища форма страти» — виставу, створену за однойменним оповіданням Юрія Андруховича. Хоча, власне, жанр цього дійства не назвеш класичною виставою, адже історію Альберта, що розгортається у Львові пізнього середньовіччя, оповідають сам автор тексту разом із контрабасистом Марком Токаром і співачкою Уляною Горбачевською.  «Для мене — це історія про те, що ми не так вже й далеко відійшли від середньовіччя, про жорстокість, з якою соціум винищує «інакшість» і мститься за свої моральні цінності», — зазначає сам Юрій Андрухович.

Наша землячка, уродженка Копичинців, а нині львів’янка Мар’яна Савка презентувала книгу «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину». Узагалі, тернопільський «десант» на цьогорічному фестивалі був особливо потужним: Ганна Осадко переконувала усіх, що «Жити просто», Надія Сеньовська розповідала про «Прокляття Лади», Юрій Матевощук читав добірну поезію, а знаний поет-пісняр Сергій Лазо представив антологію грузинської поезії “Просто неба” та виконав пісню на вірш «Короткі сни» нашого земляка, нині, на жаль, покійного Михайла Левицького.  На «десерт» дійства — ефектний літературний тандем Юрія Винничука та Андрія Куркова, гіпнотизуючий виступ Оксани Забужко про нові книжки та старі істини  і про те, чому так нелегко їх щоразу наново перевідкривати.  І, звісно ж, «український Рембо» Сергій Жадан, котрий читав «під завісу» фестивалю свою поезію — живу і жваву, тремку й пульсуючу, відверту до оголених нервів…  Він пише, перекладає, виступає на сцені, знімається і знімає кіно, за кожної нагоди їздить у зону АТО і свято вірить, що “любов варта всього —  варта болю твого, варта твоїх розлук, варта відрази й мук, псячого злого виття, шаленства та милосердь. Варта навіть життя. Не кажучи вже про смерть.”

Фото прес-служби фестивалю “Ї”.