За рік повномасштабної війни на базі історичного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка виготовили стільки маскувальних сіток, що можна було б покрити два гектари землі. Якщо говорити цифрами, то за дев’ять років війни наші історики вже сплели 950 сіток загальною площею 31 тисяча кв. м. Координує роботу сіткового «цеху» для забезпечення фронту і бере не себе значну частку роботи доцент кафедри історії України, археології та соціальних галузей історичних наук, волонтер Володимир Кіцак.

— Війна триває вже дев’ятий рік. Студентам історичного факультету ми завжди наводимо приклади патріотизму з минулого нашої країни. Влітку 1651-го 300 козаків поклали свої голови біля Берестечка, щоб врятувати життя своїх побратимів. Роман Шухевич відмовився залишити Україну, усвідомлюючи, що рано чи пізно буде виявлений підрозділами НКВС, що й сталося 5 березня 1950-го. Є чимало інших історій. Маємо приклади патріотизму й серед сучасників. Мої колеги професор Іван Зуляк і доцент Володимир Брославський пішли добровольцями на фронт. «Давайте і ми щось будемо робити», — запропонував на факультеті. Так почалося плетення маскувальних сіток. Студенти не мають вільних коштів, зате мають час, тож виникла ідея виготовляти сітки. Українська промисловість не забезпечує такі потреби. Принесли перші риболовні сітки, греко-католицька церква допомогла розшукати тканину. Почали плести. Але ресурси швидко закінчилися. Вирішили фарбувати тканину. В кожній хаті є хоча б одне старе простирадло, яке не шкода віддати. Звернулися до людей через соцмережі. Придбали фарбу в Сумах. Мешкаю я у Великих Гаях, тож на подвір’ї ми поставили мангал на чотири 40-літрові казани. Взялися варити тканину. Процес нелегкий: викрутити, висушити, скласти. До того ж, фарба токсична, в одному казані можна зварити за раз лише 3 кг тканини.

Пан Володимир — головний «технолог» фарбування тканини на сітки. Допомагають йому дружина Зоя, яка працює у міській раді, доньки-студентки Тетяна і Марія, а також долучаються друзі. В попередні роки не було величезної потреби, тож вистачало казанів для фарбування тканини. А ось із початком масштабного вторгнення довелося шукати інший спосіб.

— У перші дні великої війни тернопільські підприємці привезли нам багато фабричної кольорової тканини. Кипіла робота: у деякі дні на факультеті збиралися плести сітки по 400 осіб, — продовжує співрозмовник. — Ми швидко переробили всю тканину. Постало питання про фарбування у великих обсягах. У березні знайома Наталя Собчак знайшла і доправила з Італії велику пральну машинку на 15 кг. Встановили її у мене в гаражі. Провели воду, каналізацію. Тоді ж оголосили збір на закупівлю фарби. Тернополяни пожертвували понад 44 тисячі гривень, тож ми придбали 70 кг фарби. Досі маємо запаси, хоча активно плели упродовж року. Підібрали шість базових кольорів, які міксуємо під час фарбування залежно від пори року. Восени використовуємо жовто-коричневу фарбу, влітку — зелену. Підприємець Валерій Янусь із Тернополя дає нам відходи з пошиття військової форми. Одне плетиво — це один прикритий транспортний засіб. Наші сітки ідеальні за колористикою, вогнестійкі. Продовжуємо й далі трудитися. Невтомні наші бджілки — це студенти історичного факультету та небайдужі люди, серед яких багато внутрішньо переміщених осіб із різних областей. Приємно бачити на світлинах із фронту результат нашої праці — прикриту маскувальними сітками військову техніку. Допомагаємо багатьом бригадам у гарячих точках. Сітки вже отримали піхотинці, танкісти, десантники, розвідники, зенітники. Підтримуємо ЗСУ, бо хто це зробить, як не ми? Український громадський діяч, меценат часів Центральної Ради Євген Чикаленко казав: «Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені». Не плакати і не нарікати, що наша Україна така бідна, а витрачати свій час та свої зусилля для країни і свого народу.