З нагоди відзначення третьої річниці Національної поліції України звання генерала поліції третього рангу присвоєно керівникові Головного управління Національної поліції Тернопільщини Олександру Богомолу. 4 липня відповідний указ підписав президент Петро Порошенко, який під час урочистостей у столиці особисто вручив генеральські погони Олександру Миколайовичу. «НОВА…» долучилася до привітань керівника обласної поліції з нагоди присвоєння високого звання і скористалася можливістю поспілкуватися з новим генералом.

— Олександре Миколайовичу, звання генерала вам присвоїли у 41-річному віці, після 20 років служби в правоохоронних органах. Наразі ви — генерал третього рангу, на погонах у вас герб і поки що одна зірка. Ще дві зірки, віримо, з часом засяють. Розкажіть про свій шлях в органах внутрішніх справ.

— У 1994 році я вступив до Харківського інституту внутрішніх справ. Ще до того хотів бути військовим юристом, але мене забракували на медкомісії через низький гемоглобін (усміхається, — авт.), тож перекваліфікувався на міліцейську стежку. Навчався на слідчо-криміналістичному факультеті. У 1998 році мене направили до Тернополя — у міський відділ міліції на посаду слідчого. Нас тоді прийшло у міськвідділ 11 випускників. Перші три тижні я не виходив із кабінету — читав гору кримінальних справ. У міському відділі працював до 2001 року, потім мене запросили у слідче управління обласної міліції, спеціалізувався на розслідуванні економічних злочинів. У 2003 році повернувся у міський відділ міліції на посаду заступника начальника слідчого відділу. Через рік став керівником слідчого відділу, пропрацював там два роки і повернувся у слідче управління, де більше восьми років служив на різних посадах — від старшого слідчого з особливо важливих справ до заступника начальника слідчого управління. У 2014 році, після Революції Гідності, у нас відбулися люстраційні процеси: близько 30 київських представників разом із тодішнім керівником обласної поліції пішли з управління. Звільнився плацдарм для кар’єрного росту багатьом нашим працівникам. За керівництва начальника обласної міліції Василя Облещука мене призначили начальником слідчого управління. Коли ж Василь Корнелійович вийшов на пенсію у 2015-ому, я півроку виконував обов’язки начальника УМВС області. Був брак кадрів, і я тоді «сидів на трьох кріслах»: начальника управління, начальника слідства і заступника по кримінальному блоку. Звертався до Києва, щоб когось призначали. Міністр Аваков викликав мене і запропонував стати начальником УМВС області. У 2014 році були важкі часи — Майдан, війна. Ми відправляли хлопців на Схід, їздили з ними. Я не запитував, чому мене призначають, запропонували — погодився. Приємно, що в міліцейсько-поліцейській родині, яка склалася після Революції, такі процеси відбувалися без впливу можновладців, без впливу коштів. Дехто мене запитував, скільки я заплатив за посаду, говорили про «тариф» 500 тис. доларів, на що я відповідав, що живу з трьома дітьми і дружиною в двокімнатній квартирі, і навіть якби все спродав, то не вистачило б. Аналогічно запитують нині за «ціну» звання генерала. Люди не вірять, що часи змінилися і що все залежить від ставлення до служби. «Генеральські погони не для Богомола, а для всього особового складу!» — сказав я перед колегами. Тепер це високе звання зобов’язує до більшої відповідальності.

— На посаду керівника УВС Тернопільщини ви прийшли після Революції Гідності, коли суспільство покладало величезні сподівання на розкриття злочинів часів Януковича, притягнення до відповідальності корупціонерів-посадовців. Знаємо, що за «діяннями» колишнього голови ОДА «регіонала» Хоптяна та його дружини проводили розслідування, але потім все затихло… Громадськість вима-
гала також перевірити законність набутих статків «тернопільським Пшонкою» — колишнім міським прокурором Тернополя і заступником обласного прокурора Сергієм Банахом, однак він нині комфортно почувається на хлібній посаді декана юридичного факультету ТНЕУ. Йшла мова й про інших осіб. Правоохоронні органи розслідували ці справи?       

— Кримінальні провадження стосовно осіб категорії А розслідує прокуратура. На жаль, не можу нічого прокоментувати. Управління захисту економіки області вивчає матеріали щодо таких осіб, але розслідування проводиться слідчими прокуратури, іноді із залученням СБУ. Утім, у провадженнях про розкрадання коштів із держбюджету частіше фігурують не посадовці, а виконавці — держслужбовці середнього рівня, які відповідали, скажімо, за тендери, закупівлі, прийом виконаних робіт.

— За вашого керівництва, восени 2015-го, відбулася реорганізація міліції в поліцію. Яких змін зазнали правоохоронні органи області?

— Я став останнім керівником міліції Тернопільщини, після того почалася ера поліції. Мені довірили очолити поліцію області. Серед якісних змін — оптимізація підрозділів поліції, запровадження патрульної поліції, а також формування цифрової системи даних про злочини. Важливою складовою є створення кол-центру лінії «102». У старі часи це було на примітивному рівні. «У нас вкрали курку», — скаржилася людина черговому міліції, а він делікатно пояснював, що у нього і без того повно роботи. На тому реєстрація злочину закінчувалася. Тепер працівники лінії «102» приймають усю інформацію і вносять у внутрішню систему «Цунамі». Диспетчери направляють дані нарядам поліції. Колись на поліцію треба було чекати годинами, нині реагуємо швидко. Кількість звернень за останніх два-три роки збільшилася на 200%.

Ще один важливий напрямок — кадрова реформа. Відбувся процес люстрації, атестації. У нас діють поліцейська та атестаційна комісії, які перевіряють кандидатів, що приходять на службу в поліцію, тих, які пересуваються по службі. Керує атестаційною комісією радник міністра внутрішніх справ, колишній народний депутат Михайло Апостол. Нині нема такого, що приходить чийсь батько і попросить прийняти сина на роботу, — нині всі рівні. Кандидати для служби в правоохоронних органах проходять фізичну та психологічну підготовку, спецперевірку, співбесіду комісії. Один хлопчина так хотів бути слідчим, що тричі проходив конкурс, аж сильно схуд (усміхається, — авт.). У нас наразі є понад дві сотні вакантних посад.

— Який відсоток старих кадрів після атестації залишився у реформованій поліції Тернопільщини? Чи пішли ті, що були заплямовані корупцією або неналежним виконанням службових обов’язків? Відомо, що було люстровано навіть одного із колишніх ваших заступників Казимира Попіля, більше того — проти нього було порушено кримінальне провадження через привласнення боєприпасів…

— За результатами атестації звільнено 10-15% працівників поліції області, частина відновилася, але багато хто взагалі не захотів проходити атестацію і звільнився ще до того, дехто пішов на пенсію. Власне, через це ми втратили досвідчених працівників. Казимир Попіль був начальником слідчого управління, він розумний і досвідчений, але під час атестаційних процесів були претензії до нього через деякі кримінальні справи. Атестацію він пройшов, але у рамках операції НАБу в нього знайшли боєприпаси. Це стало причиною звільнення. Наразі справа ще у судах.

— Три роки тому масово робили селфі з новими поліцейськими. Сьогодні це важко уявити, настільки впав авторитет. Навіть Арсен Аваков днями заявив, що довіра до національної поліції зменшилася на 20%, хоча насправді значно більше. Чому, на ваш погляд, реформа ОВС, яка робилася за аналогом Грузії, виявилася недореформою?

— Не погоджуюся із такою оцінкою, бо вважаю, що патрульна поліція — один із найефективніших підрозділів. Спершу люди сприймали поліцейських з ейфорією, потім побачили не завжди ідеальну реальність і розчарувалися, а взагалі — це орган, який працює. Поліцейські виїжджають на конфлікти, тому завжди є незадоволені і обурені. Чим більше патрульні поліцейські будуть працювати над самовдосконаленням, тим ефективнішою буде їхня служба. Про Грузію я чув багато, але реально не знаю, що там відбувається. Думаю, і там не все так ідеально. Найбільший «плюс» реформи нашої патрульної служби — не беруть грошей у водіїв, як це було прийнято у старі часи, тому мають більшу довіру. Вони затримують у нетверезому стані чи штрафують за порушення ПДР і депутатів, і можновладців, і політиків.

— Які проблеми особливо відчуває сьогодні тернопільська поліція?

— Хотілося б, щоб була кращою підготовка поліцейських. Звичайно, ми активно займаємося спеціальною і професійною підготовкою, але не всі поліцейські працюють над самопідготовкою. Щодо матеріального забезпечення, то нині маємо досить непогану базу. Жоден поліцейський не заправляє авто за свої кошти, як це було колись. Подолано внутрішню систему корупції. У поліції нині нема «піраміди», коли «низи» збирали гроші для «верхів». Я не вожу грошей до Києва і не збираю з підлеглих. Ніхто не спонукає поліцейського «заробляти» гроші для начальника чи міністра. Жодного начальника райвідділу я не призначав за кошти чи пріоритети, тому будь-кому можу сказати: «Вибач, ти не справляєшся з обов’язками».

— Яка у вас зарплата? Скільки отримують ваші підлеглі?

— Моя зарплатня — 30 500 гривень, заступники отримують від 24 тис. до 26 тис., начальники управлінь — 15-16 тис., керівники райвідділів — 12 тис., слідчі і оперативники — 11 тис.

— Які найскладніші справи  були розкриті під вашим керівництвом?

— Найважчою для розкриття була справа щодо вбивства активіста Віталія Ващенка. Близько 70 працівників поліції цілодобово працювали протягом двох-трьох тижнів. Ми вийшли на слід злочинців за тиждень часу, вдалося здобути докази. Затримання організатора я взагалі вважав везінням. Щоправда, в цій справі ще не поставлена крапка, бо не оголошено підозру замовнику. Маємо коло підозрюваних, щодо яких збираємо інформацію. З повагою ставлюся до дружини покійного, маючи доступ до інформації, вона довіряє нам і не кричить, що поліція нічого не робить, як це чинять деякі особи для піару.

Найбільш проблемною була справа щодо вбивства Ірини Мукоїди у Вишнівці. І навіть не стосовно доказів, а щодо сприйняття суспільством цього процесу.

— На автошляхах України нині повна безконтрольність, внаслідок чого людей гине більше, ніж на фронті. За даними статистики, через аварії на дорогах щороку з мапи України зникає цілий райцентр. Що в цьому напрямку потрібно невідкладно зробити?

— Передусім треба дбати про стан доріг, а також самим водіям бути свідомими і відповідальними. Більшість аварій стається, коли в нетверезому стані сідають за кермо. Європейський досвід показує, що саме кримінальна відповідальність за такі дії може суттєво допомогти подолати цю проблему.

— Хто першим з посадовців області привітав вас із присвоєнням високого звання? Чи вітали вас ваші попередники?

— Найпершим мене привітав начальник Управління ДСНС в області Віктор Маслей. Побачив по телевізору, як мені вручали в Києві погони, і написав СМС. На святкуванні Дня поліції у Тернополі мене вітали представники місцевої влади. Телефонували й генерали Максимов, Бортняк, Лосик.

— У вас четверо своїх дітей — донька і троє синів, а також пасинок. Мабуть, раділи, що батько став генералом. Чи хтось із них мріє колись працювати в правоохоронних органах?   

— У мене четверо дітей. Двоє від першого шлюбу — 17-річна Олександра та  15-річний Юліан. Найстарша Олександра — цьогорічна випускниця ЗОШ №3, закінчила навчання з відзнакою, мріє здобути юридичну освіту, за напрямком міжнародні комунікації. Син поки що не визначився, ким хоче бути. Ще у мене є молодші сини від другого шлюбу: 4-річний Ілля та 2-річний Маркіян. З дружиною Альоною ми разом дев’ять років. З нами також проживає син дружини від першого шлюбу. Для мене непринципово, щоб діти обирали мою професію. Вважаю, що вони повинні робити вибір самостійно, а я завжди підтримаю їх. Звісно, присвоєння генеральського звання для мене і рідних було несподіванкою, всі радіють. Я їхав до Києва отримати нагородну зброю від міністра. На подвір’ї МВС зустрів голову Нацполіції Сергія Князєва. «Ми тебе підтримали, і президент теж», — сказав. Я зрозумів  про що мова, подякував. За звання я нікого не просив. Коли міністр нагороджував зброєю, повідомив, що є указ про присвоєння мені звання генерала. Через затори у Києві я мало не спізнився на вручення на Софіївській площі. Залишив автівку і попрямував пішки! Інакше залишився б без погонів (сміється, — авт.).