Чудернацькою арабською в’яззю його ім’я пишеться ось так:  زين الدين زيدان. Для тих, хто не надто сильний у арабиці, транслітерую на українську – Зінедін Язід Зідан. 23 червня йому виповнюється 45 років. Син емігрантів з народності берберів з Алжиру, які споконвіку борознили пустелю на своїх кораблях – верблюдах, Зінедін,  народжений вже у Марселі, мав непогані шанси поповнити одне з етнічних злочинних угруповань. На щастя, вчасно прийшло захоплення футболом. За цей вибір має бути щиро вдячним спортивний світ, оскільки в особі Зідана отримав неперевершеного майстра, без перебільшення, генія футболу. Втім, думаю, інакше не могло бути – досить глянути в очі Зідана, які світяться великим розумом і справжньою чоловічою мужністю. Навіть у критичний апогей своєї кар’єри гравця, в фіналі Мундіалю’2006, коли італієць Матерацці спровокував таки його на знаменитий удар головою в груди, Зінедін вийшов із ситуації, як здавалося, з найменшими моральними втратами: покарав нахабу і навіть не став сперечатися з суддею, одразу пішовши з поля. Можливо, саме його відсутність далася взнаки  в серії післяматчевих пенальті, в якій збірна Франції поступилася…

Зізнаюся, в суперечках на тему «Хто найкращий футболіст світу?» завжди доводжу, що саме Зідан – гравець номер один усіх часів. І це попри те, що добре пам’ятаю гру неперевершеного Пеле, винахідливого Кройфа, елегантного Беккенбауера, «богорукого» Марадони… Однак в усі часи й на всіх футбольних полях світу найбільше (окрім, звичайно, видатних бомбардирів) цінувалися ті, хто, власне, цю гру організовує, конструює, створює її малюнок. В усьому цьому Зінедін був неперевершеним. Наділений від природи і завдяки заняттям дзюдо (має зелений пояс) чудовою координацією, він демонстрував фінти й обманні рухи, які, здавалося, суперечили людській анатомії. Він тонко відчував ритм гри, більше того – сам часто визначав його і вмів, як ніхто інший, віддати просто геніальний пас, нерідко – в один дотик. Ну, і звичайно, сам був не від того, щоб за найменшої нагоди завдати разючого удару. Гол у фіналі Ліги чемпіонів’2002 у ворота «Байєра» досі часто повторюють на футбольних каналах як зразок виконавської майстерності. Перелік його особистих і командних досягнень складає довгенький список і серед них – визнання в 2004 р. УЄФА найкращим футболістом Європи за 50 років.

Не так часто (точніше – досить рідко) буває, що видатний в минулому гравець стає й великим тренером. Приклади Платіні, Блохіна, Чарльтона, Кігана, Гулліта, ван Бастена, Маттеуса, Стоїчкова, Марадони радше доводять протилежне. Зідан же, очоливши не якийсь там «Леванте» чи «Бетіс», а одразу мадридський «Реал», зумів двічі поспіль виграти з ним Лігу чемпіонів. Імпонує і його поведінка на тренерській лаві (хоча здебільшого впродовж матчу він стоїть). Доволі стримана (хоча приводів для бурхливого вияву радощів Роналду і компанія дають йому чимало), без диких стрибків і вискакувань на дашок в стилі Антоніо Конте, без жбурлянь пляшок і хапання тренерів команд-суперниць за петельки… Принаймні так було досі. Здається, що своїм проникливим поглядом він бачить саму серцевину, квінтесенцію гри і регулює її перебіг, як колись це робив на полі своїми неперевершеними передачами. Йому лише 45, а отже, численні шанувальники мають підстави очікувати від нього ще багатьох звершень на тренерській ниві.

Ігор Дуда