«Може, нам було б легко любити Україну, якби вона була багатою, самостійною і могутньою, але сьогодні треба й варто любити Україну, щоб вона такою стала», — казав у часи неволі глава УГКЦ Йосиф Сліпий. Патріарх безмежно любив Україну, вірив у її майбутнє і докладав колосальних зусиль для її становлення. Пройшов свою Голгофу — 18 років у сибірських таборах — і залишився вірний Богові та своєму народові.

17 лютого цього року минуло 130 років з дня народження Йосифа Сліпого, який був нашим земляком — з села Заздрість. Щоб донести до сучасників цю знакову постать для України, Тернопільський академічний обласний український драматичний театр імені Т. Г. Шевченка підготував виставу «Голгофа». Прем’єра відбудеться 18 вересня о 18-ій год. Прем’єрні покази заплановано на 21, 22, 25, 29 вересня та на 2, 9, 19, 30 жовтня. Режисер-постановник вистави та автор п’єси «Голгофа» — народний артист України, головний режисер театру Олег Мосійчук. Йосифа Сліпого зіграє заслужений артист України Олександр Папуша, Андрея Шептицького — народний артист України В’ячеслав Хім’як. «Голгофа» — перша в Україні театральна постановка про великого подвижника української церкви. Напередодні прем’єри вистави відбулася пресконференція.

«Патріарх мав тверду віру — поводир нації»
«18 років — у таборах… Репресивна машина не зламала Йосифа Сліпого. Йому плювали на фуфайку, його принижували, а він тримався… Патріарх мав тверду віру! Правдивий поводир нації, — підкреслив режисер Олег Мосійчук. — Дивуюся, що про таку постать за три десятиліття незалежності так мало говорили. Я прихильник високого театру в будь-який час — незалежно чи пандемія, чи війна. Дехто вважає, що театр має розважати, бо цього потребують сучасники. Тому й маємо таку ситуацію в Україні… Театр не має виховувати, театр ставить запитання. До війни я тісно співпрацював із кінематографами. До болю вражало, що комісії, які виділяли кошти на кіно, вважали, що «Конотопська битва», «Яків», «Мазепа» — не на часі. Та що казати, якщо наш міністр культури говорив про «лагідну українізацію». Не тим ми займалися… У 2010-ому наш театр грав виставу «Мазепа», яка закінчувалася словами «Знов на Майдан вийде праведна віра і праведна воля. Поможи їм, Всевишній». І люди знову вийшли… Якщо ми змінимо щось у своїй домівці, в своєму місті, тоді змінимось самі, оновиться суспільство.

Сценарій п’єси «Голгофа» я завершив наприкінці січня. Про Йосифа Сліпого дуже багато матеріалів, здебільшого публіцистичних. Багато я почерпнув із документів радянських органів держбезпеки 1939-1992 років. Переболів всім цим… До рук мені також потрапив кіносценарій Олега Германа про Йосифа Сліпого — цікавий, написаний за всіма законами. Чому досі не знято фільм?
Театр вимагає конфлікту. Для мене важливо зачепити душі глядачів. Радянська репресивна машина намагалась зламала життя, свідомість людей. Нині московія продовжує те ж саме… Вірю, що глядачі «Голгофи» винесуть із театру важливі думки, піднімуть очі до Небес і світ стане добрішим».

«Духовно об’єднав українство по всьому світі»
«Голгофа» — це не просто чергова п’єса, це унікальний твір про особистість, якій не було рівних у другій половині ХХ століття серед українських діячів, які жили в Україні й за кордоном, — подякував театру й акторам єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Теодор Мартинюк. — Патріарх зумів не просто витримати тюрми, заслання, знущання, моральний тиск, він концентрував у собі велику віру українського народу, зміг на своїх плечах перенести мільйони вірних мовчазної церкви, адже греко-католицька церква була заборонена. Багато Йосиф Сліпий зробив і для розвитку української культури, мови, науки, збереження правдивої історії. Він був великим державотворцем. Коли закінчувався 18 рік тортур, патріарх нездужав, готувався до смерті. Одного дня зайшов наглядач і повідомив про звільнення патріарха. «Чи це означає, що я повертаюся до Львова?» — перше, що запитав Йосиф Сліпий. Патріарху не ішлося про особисту свободу, а про свободу свого народу. Після таборів йому дозволили виїхати до Риму, в Україну не пустили — боялися… У похилому віці патріарх ще облітав всі куточки земної кулі, де були українці, й згуртував їх. Не уявляю української Незалежності без того подиху патріарха. Крім того, він підтримував свідомих патріотів в Україні в час, коли тут панував комуністичний режим. Йосиф Сліпий зміг передав віру мільйонам людей. Неабияк дбав про освітній розвиток земляків. Створений ним Український католицький університет в Римі випустив плеяду науковців, патріарх клопотався про стипендії для талановитих українців. Друкував тисячні тиражі літератури українською мовою. «Ваше блаженство, це трата паперу. Хто це буде читати?» — дивувались. «Прийде час і все поїде в Україну»,— казав. Патріарх працював для майбутнього. Його вчителем був митрополит Андрей Шептицький. Ім’я патріарха є одним із наріжних каменів великого майбутнього нашої країни і українського народу».

«Непросто грати патріарха Йосифа Сліпого…»
«Постать патріарха відома в усьому світі, але так мало про нього знають на рідній землі, на Тернопіллі, — зазначила голова Фундації “Справа Патріарха Йосифа” Анна Зварич. — Йосиф Сліпий ходив тими ж вулицями, що й ми, бо навчався в гімназії в Тернополі. Радію, що театр взявся втілити таку важливу справу. Завдяки виставі «Голгофа» більше краян довідаються про цю величну постать. Із 92 років життя патріарх 49 років прожив за межами України, але до кінця днів залишався великим Українцем. На прикладі його подвижництва можна виховати не одне покоління українців. Його ім’я — це голос нескореного українського народу. Його стражденне життя передає стражденний шлях українців, але — незламний».

«Ця вистава не лише про патріарха Йосипа і про його Голгофу, а про Голгофу всього українського народу. Потрібно й далі боротися за свою землю, за свою країну і виховати молоде покоління таким, яким був патріарх Йосиф», — наголосив директор-художній керівник театру Борис Репка.

«Непросто і дуже відповідально грати роль патріарха Йосифа Сліпого, — поділився враженнями актор Олександр Папуша. — Людина високої духовності, твердої і непохитної віри. Не зламався і водночас підбадьорював інших. Для мене велика честь духовно доторкнутися до такої постаті».

«Нічне ув’язнення, таємні судилища, нескінченні допити і підглядання, моральні і фізичні знущання й упокорення, катування, морення голодом; нечестиві слідчі і судді, а перед ними я, безборонний в’язень-каторжник, «німий свідок Церкви», що знеможений, фізично і психічно вичерпаний, дає свідчення своїй рідній мовчазній і на смерть приреченій Церкві… І в’язень-каторжник бачив, що і його шлях «на краю землі» кінчався приреченням на смерть! Силу на оцьому моєму хресному шляху В’язня Христа ради давала мені свідомість, що цим шляхом іде також зі мною моє духовне стадо, мій рідний український нарід, всі Владики, священники, вірні, батьки і матері, малолітні діти, жертовна молодь і безпомічні старці. Я не самотній», – Йосиф Сліпий.