Ви, хто зараз читає ці рядки, коли ви востаннє… їли? Олег Сенцов, політичний в’язень путінського режиму, — 38 днів тому… Уявляєте, як це — голодувати 38 днів?!. Якої треба сили самозречення, сили духу, щоб віддавати себе в офіру так беззастережно, як це зробив Олег Сенцов… Голодування українського режисера під час чемпіонату світу з футболу для Кремля – ніби вибух «міні-бомби». Воно «розбудило» західних партнерів України і нагадало про десятки політв’язнів, які перебувають у російських в’язницях. Проте минає 38-ий день голодування Олега, футбольне дійство в запорєбрику триває, кривавий спорт «об’єднує народи»… Кремль мовчить, Олег вмирає…
Півтора року тому Сенцов писав з в’язниці: «…якщо мені судилося стати цвяхом в труну тирана, я хотів би стати цим цвяхом. Будьте певні – цей цвях не зігнеться». 14 травня 2018 року він зважився на найбільш радикальний протест, який взагалі є можливим у його ситуації. Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування.
«Я, Сенцов Олег, громадянин України, незаконно засуджений російським судом і перебуваю в колонії міста Лабитнангі, оголосив безстрокове голодування з 14 травня 2018 р. Єдиною умовою його припинення є звільнення всіх українських політв’язнів, що перебувають на території РФ. Разом та до кінця! Слава Україні!” — написав Олег Сенцов. Сенцов вимагає звільнення всіх українських політичних в’язнів. Згідно зі словами адвоката, в нього вже немає надії на реальні дієві кроки з боку української чи російської влади. Страждати у в’язниці наступних 16 років немає сенсу. Кінорежисер заявив, що таким чином може хоча б посприяти звільненню інших українців. Навіть якби мав пожертвувати власним життям. Ті, хто добре знає Олега, зазначають, що він людина сильної волі і справді може померти у знак протесту.
Здається, що Олег Сенцов розпочав завідомо безнадійний поєдинок. Важко уявити, що вимоги українця будуть виконані – як і те, що в Кремлі раптом вирішать відпустити на волю понад
60 українських політв’язнів. З іншого боку, поведінка Сенцова ще раз підкреслює, що боротися за справедливість необхідно навіть тоді, коли шанси на успіх є мінімальними. За Вацлавом Гавелом: «Надія – це не переконання, що щось добре завершиться, а впевненість, що в цьому є сенс незалежно від того, чим це завершиться».
Замість їжі вони обрали Правду
«Відчай ситуації в тому, що Олег Сенцов пішов на самогубство. Важко щось радити йому, бо людина переходить у стан, який складно описати. Дух настільки змобілізований, що земні поради навіть викликають роздратування, тому що людина налаштована, не хоче, аби їй заважали триматись свого рішення. А в іншому випадку, коли доходить до 20-го дня голодування, то настає такий момент, коли людина переходить начебто в інший вимір, людині не хочеться повертатись, вона поринає в особливий стан. І я боюсь, щоб в Олега не почався такий період», – зазначає політв’язень радянського режиму, дисидент Мирослав Маринович, котрий також часто вдавався до голодувань, відстоюючи права людини. Які історії голодування інших відомих українців та чи змусили вони Кремль таки піти на поступки?
Мустафа Джемілєв
Червень 1974 року. Сибір. Омська в’язниця суворого режиму. Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв оголосив голодування на знак протесту проти нової, уже четвертої сфабрикованої проти нього справи. До КДБ надійшов донос про начебто намір Джемілєва передати президенту США Річарду Ніксону петицію про утиски кримських татар. Вирок не забарився – стаття 190 Кримінального Кодексу СРСР «поширення неправдивої інформації, яка ганьбить радянський державний лад». Голодний протест Джемілєва тривав рекордні в історії 303 (!) дні. На захист Джемілєва тоді стала уся світова спільнота. Не в останню чергу завдяки старанням Нобелівського лауреата, радянського фізика, співавтора водневої бомби Андрія Сахарова, судовий вердикт Джемілєву пом’якшили і змінили на 2,5 року позбавлення волі.
Василь Стус
У 1980 році поета і перекладача, громадського діяча, донеччанина Василя Стуса як особливо небезпечного злочинця вчетверте засудили на 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Поет рідкісного таланту обрав долю борця. Із 47-ми років свого життя 13 він провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально.
Всупереч протестам поета, його «адвокатом» (який насправді працював заодно з обвинувачами) на суді призначили кума Путіна Віктора Медведчука. У в’язниці суворого режиму за передачу зошита з віршами Стуса кинули на рік у камеру-одиночку. На знак протесту, попри слабке здоров’я, підірване багаторічним перебуванням у сибірських тюрмах, Стус почав голодування. Уже за тиждень воно завершилося для поета смертю: у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року Василь Стус помер. «Пам’ятай: з тобою можуть учинити фізичну розправу, але моральна перемога — за тобою, — в останні дні свого життя писав поет. — Ті, що переслідують тебе, тримають Україну в колоніальному ярмі шляхом страшного терору, геноциду, нищення найкращих синів України. На твоєму ж прапорі — вільна Україна з вільними громадянами, держава, в якій не буде соціального визиску і національного гніту. Отже, борючись із темрявою, ти несеш своєму народові світло Правди…»
Мирослав Маринович
За діяльність у правозахисній організації Мирослав Маринович провів в ув’язненні в концтаборі і на засланні 10 років. Він був заарештований 1977 року в Києві. Вирок Мирослава Мариновича займав 26 друкованих сторінок.
«20 днів – це було моє найдовше голодування, але тричі мене примусово годували через шланг. Десь на 8-й чи 9-й день – перший раз. У радянських тюрмах обов’язковим було правило – не дати вмерти політв’язневі у час оголошення протесту, – і тому вони силою запихали шланг і, щоб покарати людину, ламали зуби, розкриваючи рот. Мені, слава Богу, не зламали. Заливали якусь рідку кашку, щоб не дати померти. То було неприємне відчуття, все дуже брутально відбувалось. Свідомо тюремники ставили їжу біля мене, як і біля інших, хто протестував. Ми не могли викинути чи віддати комусь. Хоч це була «похльобка», але коли гаряча, то запах був, і це створювало дискомфорт. Організм політики не знає – хоче їсти, а мозок живе своїм життям. Звичайно, сила духу була достатня, щоб не їсти, не спокушатися, – пригадує Мирослав Маринович. — Коли я припинив голодування, мене висмикнули із зони і відправили на етап, де видавали на день півбуханця хліба – 450 грамів – і оселедець. Їв потрошку, але за годину хліба вже не було. Далі голодний. І, власне, тоді стався один важливий для мене момент. Мене привезли в іншу пересильну тюрму, завели в камеру до трьох кримінальників. Я привітався і сів біля дверей. Вони замовкли, відкрили свої наплічники і поклали переді мною хліб. Я був дуже зворушений, мені сльози навернулись на очі. Я побачив, що навіть у кримінальників є іскра Божа», – зауважив політв’язень радянських таборів.
Зорян Попадюк
Товариш по табору Мирослава Мариновича Зорян Попадюк також неодноразово оголошував голодування і був покараний за протести. Його у 20-річному віці засудили за протест проти окупації Чехословаччини, який він організував, ще будучи 15-річним хлопцем. Зорян Попадюк був позбавлений волі на 13 років таборів і заслання. Етапували Попадюка у мордовський табір восени 1973 року. Він був серед тих, хто оголосив голодування проти побиття В’ячеслава Чорновола у карцері.
«Ми голодували часто, але так лише день, два, три. Серйозніше було у Владимирській тюрмі, коли в нас забрали всі книжки під час чергового обшуку. Я і мій товариш по камері оголосили голодування. На 18-й день припинили, коли нам принесли книжки. Мені важко пригадати якісь емоції чи як це фізично переживав. Дуже підтримувало під час голодування те, що був впевнений у своїй правоті, тоді воно все легше витримувалось. А ще важлива була віра, що ти таки свого доб’єшся, і ота віра посилювалась», – говорить Зорян Попадюк.
В’ячеслав Чорновіл
17 років за ґратами провів політик та публіцист В’ячеслав Чорновіл за свою проукраїнську позицію. У квітні 1980 року, коли він щойно вийшов на волю, його знову заарештували за сфабрикованим звинуваченням та ув’язнили на 5 років. Голодний протест українця проти радянського судового свавілля тривав 120 днів. Але протест таки подіяв – Чорновола випустили з буцегарні достроково, хоча і без права повернутися в Україну. Близько двох років він працював на заводі будматеріалів у російській глибинці. Із настанням горбачовської «перебудови» Чорновіл повернувся до Львова та став однією з найпомітніших політичних фігур уже незалежної України.
Ярослав Лесів
В історію радянських таборів увійшов отець греко-католицької церкви Ярослав Лесів, який витримав 192 дні голодування. Він вимагав, щоб вирок, який йому сфабрикували, звинувативши «у зберіганні наркотиків», замінили на правдивий – незгода з тоталітарним режимом і участь у національно-визвольній боротьбі. Отця Лесіва під час протесту примусово годували, застосовували численні тортури, але він не здався. Після протесту він отримав 5 років таборів суворого режиму.
Нинішні в’язні
Нині четверо незаконно засуджених українців голодують у Росії проти свавілля путінського режиму: До них не допускають ані українських, ані міжнародних лікарів. Вони повільно, але невідворотно помирають. У знак солідарності з Олегом Сенцовим голодування оголосили й охоронець Дмитра Яроша Олександр Шумко та кримський активіст Олександр Кольченко. Уже 78-ий день голодує Володимир Балух. Цього кримського активіста заарештували за прапор України на його власному подвір’ї. Через проведення чемпіонату світу з футболу до Росії прикута увага усієї міжнародної спільноти, тому важливо, щоб про українських в’язнів не забували і об’єднаними зусиллями боролися за їхнє визволення.
За матеріалами Радіо Свобода та ICTV
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: Олег Сенцов, політичний в'язень, Росія