Уже тиждень вчителька математики Чугалівської школи Надія Медецька продовжує голодування під стінами Кременецької міської ради. Кременчанка таким чином висловлює протест проти реорганізації Чугалівської гімназії в початкову школу. У закладі навчалися 48 учнів до дев’ятого класу, тепер залишилися тільки початкові класи. Батьки та діти з Чугалів категорично проти закриття гімназії, про це висловилися на громадських слуханнях. Вдавалися й до рішучих дій — перекривали дорогу, але до їхнього бажання не прислухалося керівництво громади і з вересня припинило роботу гімназії.
— Нас не чують у громаді, не зважають на думку громадськості, діють сталінськими методами, — обурюється вчителька Надія Медецька. — Закриття гімназії нічим не виправдовується, адже все одно доведеться обігрівати приміщення в опалювальний період, будуть й інші поточні витрати. Керівництво громади не вивчило детально це питання, а просто знайшло крайній заклад, на якому вирішили продемонструвати оптимізацію освітніх закладів. Чугалі не мають свого депутата, не було кому відстояти інтереси мешканців. Якщо говорити про економію коштів, то потрібно з такої позиції підходити до усього, а натомість бачимо, що чиновникам щедро уділяють собі премії. Де тут справедливість? Така ситуація, така атмосфера у нашій громаді неприпустима. Власне тому я вирішила голодувати. Кременецька районна організація профспілки працівників освіти і науки звернулася до суду з позовом про скасування рішення Кременецької міської ради щодо реорганізації Чугалівської гімназії. Поки з цього питання винесе рішення суд, дітям потрібно здобувати освіту. Дотепер більшість учнів сидять вдома, не погоджуються іти в інші заклади освіти, адже міська рада чітко не запропонувала варіант подальшого здобуття ними освіти, працевлаштування педагогів. Окремі батьки забирають документи дітей. Нікого не засуджую, адже не всі можуть витримати тиск. Я не була організатором пікетів батьків, але я принципова у цьому питанні, тому сама в полі — теж воїн. Моя вимога — передусім скликати позачергову сесію міської ради і поставили питання гімназії на повторний розгляд, а за тим дозволили закладу діяти. Через голодування втрачаю сили, але не буду припиняти, доки не отримаємо позитивного рішення, що б зі мною не сталося… Не хочу жити в такій громаді й країні. Мені в житті довелося багато пережити. Брат загинув на війні, син воював на Сході. Чого ми добилися такими жертвами? Чи відбулися зміни на місцях? Не можна воювати з освітою. Не можна забирати в дітей можливість здобувати якісну освіту, нехтувати думкою людей.