І навіть розуміння того, що видобутий із земної тверді матеріал використаний для будівництва будинків, потрібних людям (а, може, й не дуже потрібних, бо багато новобудов незаселені), не допомагає позбутися жалю за самостійною цінністю природи, бо, як казав древній Заратрустра,“від Природи до Бога один крок”. Тому-то використання людьми природних ресурсів мусить регулюватися не тільки юридичними, а ще й моральними нормами, що формують принципи екологічної етики.
Основним із них є сприйняття природи як суб’єкта з його правами і моральним статусом.
Визнання прав природи вимагає від людини поваги до них, навіть якщо йдеться про неживу (в нашому) розумінні природу. Людина не має морального права вважати, що все в природі створене для людської користі й тому мусить навчитися обмежувати свої права в стосунках з природою і бути готовою права природи ставити вище своїх юридичних законів.
На початку обживання і господарювання людей в природному довкіллі екологічна етика була основою природокористування. До всього природного, що їх оточувало, вони ставились, як до божественних проявів і старались якнайменше порушити їх первісний стан, спокій і рівновагу, обмежуючи свої споживацькі потреби життєвою необхідністю.
Однак нинішня економіка розвивається на принципах всезростаючого збагачення, що призводить до марнотратного і руйнівного використання природних ресурсів, нехтуючи самостійною цінністю природи заради її економічної користі. Виходячи з цього, варто розуміти, що не всі форми і способи природокористування нині оправдані й допустимі.
Слід враховувати базові інтереси природи, як субʼєкта, котрий має право на відшкодування і компенсацію за порушену рівновагу і використані ресурси. Технічні умови і юридичні норми користування надрами зобовʼязують користувачів родовищ корисних копалин проводити рекультиваційні заходи на вироблених ділянках, щоб хоч частково відновити порушені землі. Але ці вимоги, щодо інтересів природи практично ігноруються заради прибутку підприємця.

Поблизу с. Гаї Шевченківські Тернопільського району, поруч з дорогою, що веде в с. Лозову, відкривається сумна картина піскового карʼєру на чималій площі. Його розробку почали ще за радянських часів, але потім закинули і він довго служив стихійним смітником. У 2012 році в ньому відновили видобування піску. З того часу новому власнику, як підприємцю- правонаступнику, неодноразово нагадували про необхідність проведення рекультиваційних заходів. І от нарешті цього року п. Кравчук повідомив, що на ділянці обабіч проїзної дороги висаджено 50 шт. саджанців горіхів. Це добре, хай би виросли, але не всі з них прижились на сухому пагорбі «на семи вітрах» без належного догляду і головне — поливу. От якби всі ті перевізники, що цьогоріч від зими возять пісок з карʼєру, хоч би кілька разів привезли до кар’єру по відерцю води полити саджанці, то нині всі дерева росли б і розвивались. Так природокористувачі віддячили б природі за те, що взяли в неї. Та дотримуватись такої справедливості стосовно природи і її ресурсів можуть лише люди, моральні критерії котрих визнають поняття «цінності природи», «права природи», «обовʼязки перед природою» і т.п. В них і полягають принципи екологічної етики, котра, на жаль, поки ще не сформувалася в культурі поведінки нинішніх надрокористувачів. А без таких світоглядних принципів не можливе співіснування людини і природи без порушень базових цінностей цих двох рівноправних субʼєктів.

Оксана Гуцал, екологічне громадське об’єднання «Наше місто»