Друзі та колеги висловлюють щирі співчуття рідним з приводу непоправної втрати — смерті Івана Красновського. Згадаємо, якою людиною був Іван Лукич, адже його професійний шлях є прикладом для наслідування молодших поколінь.
Іван Лукич Красновський народився 3 серпня 1932 року в селі Ценів Козівського району в сім’ї працьовитих, а тому заможних хліборобів. Всі негаразди, яких зазнали мешканці нашого краю, зачепили і їхню родину. На початку 50-их років Іван Лукич поїхав працювати у місто Кривий Ріг. Був кріпильником у залізорудній шахті. Одружився і в 1960 році переїхав з сім’єю у Тернопіль.
Лише кілька місяців роботи муляром у будівельному управлінні «Житлобуд-1» вистачило для того, щоб помітили його уміння не тільки якісно виконувати найскладніші елементи цегляної кладки, віртуозно перекривати бетонними панелями будівельні споруди, а й організаційні здібності, і запропонували очолити бригаду. Іван Лукич умів брати відповідальність на себе, тому погодився спробувати, і так на кілька десятиліть став бригадиром мулярів.
Будували житлові будинки, школи, дитячі садочки, громадські та адміністративні будівлі. Будували якісно, відповідально. Якщо на об’єкт привозили неякісну цеглу або неналежної марки бетонні вироби, Іван Лукич не приймав такі матеріали, вимагав лише ті, що відповідають технічним потребам. Така вимогливість не усім була зручною. Але постачальники чітко орієнтувались, що браковані або неякісні матеріали везти на будівельний майданчик, де працює Красновський, – не варто: особисто приймає і перевіряє кожну машину, непотріб поверне виробнику однозначно, дарма лише транспорт прокатається.
Принциповий у питаннях і виробничого характеру, і у відстоюванні інтересів своїх підлеглих. Тому в бригаді ніколи не було плинності кадрів, не затримувались лише ліниві та любителі алкоголю. Не любив брехунів і злодіїв. Умів працювати з різними людьми: і з умовно засудженими, які мали примусову роботу на будові, і зі студентами-медиками, які працювали усе літо в будівельному загоні у складі бригади. Найвища зарплата була саме в бригаді Красновського.
Іван Лукич був справжнім господарем на будмайданчику: будівельні матеріали складали в такій послідовності, щоб зайвий раз не перекладати, щоб не було бою. Зважено сприймав інновації: першим в Україні узявся за госпрозрахунковий бригадний підряд. Успішно освоювали нові виробничі можливості усією бригадою і вболівали за результати своєї праці.
Відомий у місті і в області будівельник. Тернопіль назавжди увібрав у себе тепло душі й уміння Майстра. Так величали його люди. За порадою в будівництві звертались навіть тоді, коли Іван Лукич був уже в поважному віці. Його шанували люди, бо він любив і поважав людей. Був вимогливим, насамперед до себе. Щирий, тактовний і надзвичайно скромний.
Заслужений будівельник України, кавалер орденів Дружби народів і Трудового Червоного прапора. Нагороджений численними грамотами і медалями. Про І. Л. Красновського писали в газетах, розповідали по радіо і телебаченню. А він щедро ділився досвідом, радів успіхам своїх учнів, їх професійному і кар’єрному зростанню.
Іван Лукич до останніх днів вів активний спосіб життя: самостійно вирішував усі господарчі проблеми, працював на дачі, забирав правнучку зі школи і водив на гуртки.
На жаль, підступна хвороба за кілька днів забрала здоров’я і життя.
Іван Лукич залишив добрий, світлий спомин усім, хто його знав, шанував за багаторічну гідну і високопрофесійну працю, за чуйність і людяність у ставленні до кожної людини.
У скорботі залишив дочок, онуків, зятів, правнучку і всю родину.
Світла пам’ять про Івана Красновського і його добрі справи задля розвитку Тернополя та громади назавжди залишиться у серцях городян.