Сумна звістка про смерть тернопільського підприємця, колишнього голови Збаразької РДА, експрезидента футбольного клубу «Нива» Автанділа Мдінарадзе прикро вразила багатьох. Його життя раптово обірвалося через ускладнення від коронавірусу. Автанділу було 60 років. Дев’ять днів лікарі Тернопільської міської лікарні швидкої допомоги робили все можливе, щоб врятувати його, але важка недуга не відступала. У чоловіка було супутнє захворювання — цукровий діабет. Вранці 20 серпня його не стало… У нього залишилися дружина Олександра, сини Олександр і Лука та донька Тіна.

«Не міг миритися з системою, тому пішов із неї…»
Автанділ Мдінарадзе родом із міста Озурґеті, що на Заході Грузії. До Тернополя приїхав 16-річним юнаком на запрошення однієї із найкращої на той час в Україні спортшколи із греко-римської боротьби. Автанділ тоді вже був кількаразовим чемпіоном Грузії, а в подальшому — чемпіоном України і призером всесоюзної Спартакіади. Прожив у Тернополі 44 роки. Його добре знали у бізнес-середовищі, в політичних колах, а також серед спортсменів, зокрема, футболістів. Співчуття рідним після його смерті висловив міський голова Тернополя Сергій Надал.
— У Тернополі тато, попри заняття боротьбою, вирішив вступити до медичного інституту, отримати вищу освіту, — розповідає син покійного Олександр. — Закінчивши вуз, кілька років працював акушером-гінекологом, але зрозумів, що це не його. Пішов у бізнес. Якийсь час у Тернополі жив брат мого батька. Разом вони відкрили своє підприємство. У Тернополі тато зустрів нашу маму і одружився. Він дуже любив Тернопіль, вважав наше місто другим своїм домом. Був правдивим патріотом України. Завжди називав себе українським грузином. Ніколи не забував свою рідну грузинську землю, своїх родичів, своє коріння, але Україну надзвичайно цінував і вболівав за наш народ. З трепетом і гордістю слухав український гімн.
У середині 90-их друзі запросили мого батька стати співвласником футбольного клубу «Нива». Кілька років він був віцепрезидентом «Ниви». Вкладав у команду багато власних коштів і енергії. Хотів якомога більше зробити для Тернополя. Під час його каденції на посаді президента в «Ниві» грали і стали легендами клубу такі футболісти, як брати Капанадзе, Гвіанідзе, Чомахідзе та інші. Футбол дав батькові багато знайомств і друзів, серед них — брати Суркіси, Валерій Лобановський, Ринат Ахметов, Леонід Кучма, Леонід Кравчук.
Батько спробував себе також у політиці. Від березня 2011-го
до червня 2012-го року обіймав посаду голови Збаразької РДА. Про цей період у нього були важкі спогади. Не міг миритися з системою, тому й пішов із неї… Казав, що політика — брудна справа, в якій він себе не бачить. Погодився на посаду щиро, без жодної вигоди, хотів щось змінити в районі та в області, але зіткнувся з гнітючими реаліями… Після того тримався подалі від політики.
Згодом тато зосередився винятково на підприємницькій діяльності, був засновником кількох фірм. Він був лідером, принциповим, умів тримати слово, знав, як поводитись у будь-якій компанії. Для мене і для брата він став прикладом справжнього чоловіка, який цінує свою родину. Батько дав нам багато мудрих порад. Що б у мене не сталося в житті, я міг поділитись з ним і отримати слушну пораду. Він підтримав мене, коли я залишив футбол та пішов у поліцію. «З тебе буде справжній поліцейський!» — додавав мені стимулу.

«Війна у Грузії принесла тривогу й за Україну…»
Щороку Автанділ Мдінарадзе гостював у Грузії, запрошував туди своїх друзів, щоб показати землю, де народився й виріс. Там нині мешкають двоє його братів, їхні діти, онуки. Батьків Автанділа вже давно нема серед живих.
— Коли у 2008-ому році Росія пішла війною на Грузію, для батька це був величезний удар, — згадує Олександр. — Ми з рідними саме були в Грузії. Батько залишився в Україні, дуже хвилювався за нас. Уже тоді казав, що Україні треба бути обережною. Розумів усі існуючі загрози з боку Росії. Тато завжди мудро аналізував, в усьому мав рацію. Коли почалася Революція Гідності в Україні, а згодом війна, сильно переживав, переймався загибеллю наших захисників. У Грузії війна тривала кілька днів, а в Україні вже пішов сьомий рік… Ми з рідними носили на Майдан для людей речі, продукти. Згодом відправляли допомогу на Схід. Батько давав кошти на придбання необхідного. Восени 2014-го тато спільно з іншими представниками футбольного клубу «Нива» відправив на Схід для наших військових автомобіль «Grand Cherokee». Мама підтримувала контакти з однією з бригад на Донбасі. Нам повідомляли, що потрібно військовим, мама купувала й відправляла на передову. У тій бригаді ніс службу син наших знайомих.
Якось у той період пограбували нашу квартиру в Тернополі. Поліція знайшла злодія, покликала маму на зустріч з ним. «Нам вже не треба те, що ти вкрав. Але у мене є список речей, які зараз дуже необхідні нашим солдатам. Купиш і відправиш, тоді у нас не буде до тебе претензій», — поставила таку умову затриманому. Той чоловік усе придбав і передав на Донбас! Так мама вирішила ситуацію. А загалом вирішення проблем у нашій сім’ї на себе здебільшого брав батько. Він оберігав нас від негараздів. Тато змалку багато працював, тож останнім часом усе більше задумувався про необхідність змінити ритм життя на спокійніший. Хотів ще трохи попрацювати, передати бізнес і пожити для себе, подорожувати.

«Легковажать карантином, а коронавірус може вбити…»
10 серпня Автанділу раптово стало зле — важко було дихати, ходити, піднялася температура. Здав тест, пройшов КТ — діагностували запалення легенів. Вдома підключили крапельницю, але стан різко погіршувався. Наступного дня його терміново доправили до лікарні.
— Медики повідомили, що в батька коронавірус, — продовжує співрозмовник. — Спершу лікування давало результат — трохи поліпшився стан, але в якийсь момент знову погіршився. У батька вже багато років цукровий діабет — це ускладнило недугу. Почали відмовляти нирки. Тільки трохи стабілізували, загострилися проблеми з легенями. Нирки — легені — цукор… Щоразу щось було в критичному стані. Лікарі робили все, що могли, але почався сепсис. Упродовж трьох останніх днів тато перебував у стабільно важкому стані. Лікарі сказали, що можна замовити в Києві дієві ліки, але від них часто виникають побічні дії. Ті ліки дуже дорогі. Друзі допомогли нам зібрати кошти і придбати.
19 серпня медики взялися вводити татові препарат, але вночі стан знову погіршився, вранці його не стало…
Коли почалася пандемія, всі наші рідні сиділи вдома, виходили тільки до магазину. З послабленням карантину повернулися до звичного ритму, щоправда, маски завжди носили і нині носимо. На жаль, батька не врятувала маска. Можливо, хтось із домашніх приніс вірус і це призвело до трагедії… У нас із братом теж виявили коронавірус. Багато хто з людей нині легковажать карантином, скептично сприймають застереження, але, як бачимо, ця недуга може вбити… Ми до останнього вірили, що все минеться, що батько одужає. У нього було багато знайомих лікарів, які старалися допомогти, проте організм не впорався… Під час коронавірусу в хворих бувають панічні атаки, особливо, коли стан погіршується. У деякі дні тата охоплювала боязнь, але коли ставало легше, переключався на нас, цікавився, чи вдома все добре, чи маємо що їсти, бо ж ми всі перебували на самоізоляції.
20 серпня нам повідомили про смерть батька… Це був шок і біль. Поховали тата через кілька годин після смерті у Тернополі. Попри виявлений у нього коронавірус, рідні й друзі не побоялися і прийшли попрощатися з ним. Нам безмежно бракуватиме тата… Досі не можемо повірити, що його вже нема…