Їх голосами, їх душею оживає не лише пісня, а й серця тих, хто слухає. Спів легкий та чистий, глибокий і неквапливий, спів — як осанна… Їх спів — камерний за будь-якої кількості слухачів (а у п’ятницю, 25 січня, напхом-напханий зал Тернопільського драмтеатру ледь вмістив усіх охочих!). Бо, коли співає «Тріода», ви залишаєтесь наодинці з Піснею, скільки б
людей не було поряд… «На Різдво додому» — символічна назва концерту «тріодівців». Після довгих гастролей Україною та за кордоном хлопці виступили у рідному місті, зірвавши шквал оплесків захопленої публіки. Люди дякували за пережитий катарсис, за високу музику, за колосальну працю і політ натхнення… І подумалося, що земля, на якій народжуються і звучать такі голоси, — благословенна. Принаймні в цьому…

— Хлопці, гурту «Тріода» уже п’ять років, нещодавно до вас влилася «свіжа кров» —  третім тріодівцем став чортківчанин Павло Червінський. Що потрібно, аби «зіспіватися» разом?

Андрій Гамбаль: — Так, Павло Червінський —  наш новий соліст, але доля звела нас докупи уже досить давно: свого часу ми і навчалися разом у Тернопільському педуніверситеті, і живемо по сусідству…  Коли так сталося, що колектив шукав нового соліста, цілий кастинг для цього оголосили, бо ж ризикували перетворитися у дует… (Сміється, — авт.) Але ж те, що ми тріо, закладено у самій назві колективу:  тріо та «ода», з грецької — пісня. Потрібно дотримуватися формату, який ми для себе обрали. Наприклад, пісня «Ой, верше мій, верше» найкраще звучить на три голоси, як не крути…  Павло трішки від нас молодший, у нього дещо інше бачення музики, проте саме він додав нам ту «ноту», якої не вистачало…  А щодо зіспіваності — то скільки разом працюємо, стільки й зіспівуємося… Межі досконалості немає. (Сміється, — авт.)  Узагалі, співати у колективі — це дуже тяжка рутинна робота. Щодня ми проводимо разом по 3-4 години. Треба, аби не лише голоси, а й душі в унісон настроєні були, і характери зійшлися, словом, щоб усі частинки «пазлу»  склалися воєдино.  У кожного з нас своє життя, але вони міцно переплетені. Ми вивчили характери та особливості один одного, функціонуємо як один організм. Ми —  одна співоча сім’я… У нас є власне «дітище» — гурт «Тріода», яке ми «ростимо» з натхненням, аби воно тішило людей співом…

Володимир  Рибак: — У нас за стільки років разом уже і думки однакові. Андрій ще тільки рота відкриває, а я уже знаю, що він хоче сказати, і навпаки… (Сміється, — авт.)   На щастя, у нас трьох музичні смаки співпадають. Хоча, звичайно, у репетиційному процесі чи в процесі створення нової пісні (нашим творчим «двигуном» є Андрій, котрий  завжди щось пише, аранжує-компонує) без суперечок не обходиться, але у результаті таки доходимо до спільного «знаменника». У нас є спільне бажання співати, спільне бажання творити гарну музику і це допомагає «згладити» усі розбіжності і триматися «на плаву».  Правда, деколи як один від одного, так і від роботи треба відпочити: для творчості це тільки на користь. Пам’ятаю, якось мали тиждень перепочинку поміж концертами —  то коли потім вийшли на сцену, там був справжній творчий «вибух»!

— Ваша  відеоказка «На Різдво додому», яку ви напередодні Різдва репрезентували у тернопільській Архикатедрі — таки справжня казка! Навдивовижу світла, ніжна, прониклива…

Павло Червінський: — Це різдвяний кліп,  своєрідна «короткометражка» на п’ять колядок, яку ми знімали у різних локаціях: в Архикатедрі, у студії, в гостях у священицькій родині, біля Тернопільського ставу. Для нас це дуже тепла, дуже щира, дуже особиста річ. Пригадую, коли відбувалися зйомки біля ставу, було страшенно холодно. Так холодно, що снігова машина, яку ми взяли в оренду (нам треба було снігу у кадрі, а в небесної канцелярії він саме був у «дефіциті»)… замерзла! (Сміється, — авт.)  І коли ми уже й не знали, що робити і як нам бути… пішов сніг! Тому все вийшло дуже щиро, дуже природно і по-справжньому. Це справді різдвяна казка…

 — Музика, звичайно ж, не має кордонів… Але ваша «цільова аудиторія» — це здебільшого наші земляки чи і європейська публіка також?..

Володимир Рибак: — Українська пісня знаходить відгук у будь-якому куточку земної кулі. Це перевірено, і не тільки нами… Упродовж останніх кількох років ми двічі були з гастролями в Америці, з концертами об’їздили чи не половину  Європи — Італія, Іспанія, Німеччина, Чехія, Польща… Наш тамтешній слухач — здебільшого українська діаспора. Вони дуже цінують українську пісню та українських виконавців. Пам’ятаю, як ми колядували в Італії на Різдво, то люди просто плакали зі щастя – казали, ви нам немов частинку України привезли… Це дуже зворушує і надихає. На жаль, наші співвітчизники, маючи тут, під боком, своє, рідне, українське, автентичне, не завжди його цінують… Наприклад,  нині ситуація склалася так, що чомусь у нас більше концертів у Центральній та Східній Україні. Пам’ятаю, як кілька років тому, оголошуючи наш виступ, ведучий назвав нашу українську пісню «вимираючим видом мистецтва». Це було дуже і дуже сумно чути. Але упродовж останніх кількох років ситуація у цій царині докорінно змінилася. Ми горді, що українська культура, українська музика активно розвивається. Українське стає модним, і якщо у тебе є хороший український продукт, він завжди буде затребуваний.

Андрій Гамбаль: — Раніше ми як україномовний гурт були мало не екзотикою, а нині щасливі з того, що маємо так багато колег по цеху… Але ми україномовні не на догоду моді, а тому що завжди такими були. Коли ми брали участь у «Х-факторі» (а на той час, п’ять  років тому, шоу було відсотків на 80 російськомовне) наш тренер Ігор Кондратюк відразу це зрозумів, і не давав нам співати російською, кажучи: «Це, хлопці, однозначно не ваше…» І виключно з українськими піснями ми дійшли до суперфіналу шоу! Ми донині підтримуємо контакти з Ігорем Васильовичем  і дуже йому вдячні, що побачив нас такими, якими ми є, і не став «ламати» і ліпити з нас когось іншого…

— Хто ваш слухач? У вас в репертуарі як українські народні пісні, так і музична класика, колядки і сучасні пісні…

Павло Червінський: — У нас немає конкретної категорії, для якої творимо та співаємо. Через те, що наш репертуар різноманітний — і народні пісні (причому заспівані як з музичним супроводом, так і акапельно), і авторські, і  світова класика, він підходить для  різноманітної публіки. На концертах бачимо і маленьких діток, і молодь, і середнього віку чоловіків та жінок, і навіть сивочолих дідусів та бабусь. Та й узагалі, на концертах працюємо за принципом:  ви тільки зайдіть до нас у зал, а ми уже вас звідти не випустимо… (Сміється, — авт.). Бо ж живе спілкування має неймовірну енергетику! А ми на сцені показуємо себе тими, ким є, не боїмося навіть помилятися. Коли ти помиляєшся, це означає, що ти людина. Хто не помиляється — той фальшивить… Важливо бути собою справжнім. Наше кредо  — бути якомога простішими і ближчими до слухача.

— Знаю, часто їздите з виступами на Схід до наших вояків… 

Володимир Рибак: — Такі поїздки  — це наш обов’язок і ми ніколи не пропускаємо нагоди відвідати наших солдатів.  Виступаючи десь на Сході – Кривий Ріг, Дніпро, Харків, стараємося завжди заїхати до наших військових. Треба показувати хлопцям, що про них ми не забуваємо. Днями, до слова, знову збираємося на Схід… Коли перший раз їхали у тоді ще так звану зону АТО, а насправді — називаймо речі своїми іменами — на війну, то спершу не знали навіть, який репертуар обрати. А потім зрозуміли – хлопцям там не потрібні «плачі Ярославни», їм хочеться бадьорої, запальної пісні…  Мені подобається, коли ми співаємо, а хлопці підхоплюють. Це зближує, тоді з’являється довіра. Пам’ятаю, якось усі так розійшлися-розспівалися, що аж командири просили — хлопці, тихіше трохи співайте, бо тут за два кілометри, у «зеленці», уже сепари сидять…  (Сміється, — авт.)

Андрій Гамбаль: — Ми є учасниками волонтерського батальйону «Help армії», це музичний батальйон, зорганізований нашими харківськими друзями-волонтерами. Майданчики для виступу були різні — від окопів до місцевих будинків культури, і публіка різна — як військові, так і цивільні, як дорослі, так і діти. Але чули б ви, як усі вони наприкінці концерту з нами співають гімн України, — це просто до мурашок по шкірі… Ті, хто на такий концерт потрапили, виходять з нього вже зовсім іншими людьми… До слова, перший концерт, який відбувся у звільненій від окупантів Авдіївці, — це був  концерт гурту «Тріода». Просто неба, на центральній площі міста, щоправда, під охороною солдатів з автоматами, але я-а-кий це був концерт… Приймали нас просто «на ура»!

— Війна розділила світ шоу-бізнесу на два табори: хтось, як ви, співає для військових та волонтерить, а хтось їздить у Росію по черговий «самовар»… 

Андрій Гамбаль: — Я не розумію цих всіх артистів, які туди їдуть, говорячи, мовляв, музика — поза політикою, нам треба за щось жити. А тим хлопцям, котрі зараз заради усіх нас в окопах – їм що, не треба жити? Тому тут не до «самоварів»… Ми не виступаємо в Росії, хоча, як не дивно, до нас дзвонять, запрошують. Цьогоріч запрошувало виступити українське земляцтво в Москві, пропонували чималий гонорар, але ми відмовилися. Ми не можемо цього зробити…

Склад гурту:
Павло Червінський
Народився 23 лютого 1995 року у селі Антонів Чортківського району Тернопільської області. У 2010 році закінчив Свидівську ЗОШ I-II ст.,у 2014 закінчив Чортківський гуманітарно-педагогічний коледж ім. О.Барвінського за спеціальністю “Музичне мистецтво”. У 2017 році закінчив Тернопільський національний педагогічний університет імені В.Гнатюка, здобувши кваліфікацію вчителя музичного мистецтва, етики та естетики.

Володимир Рибак
Народився 22 грудня 1990 року. Закінчив у 2013 році Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка за спеціальністю «Музичне мистецтво» та здобув кваліфікацію вчителя музичного мистецтва, етики та естетики (спеціалізація — художня культура).

Андрій Гамбаль
Народився 25 січня 1987 року в селі Лосяч Борщівського району Тернопільської обл., де він закінчив школу І-ІІ ст. У 2006 р. закінчив Чортківське педагогічне училище ім. О. Барвінського за спеціальністю: «Музична педагогіка та виховання». У 2011 році закінчив ТНПУ ім. Володимира Гнатюка за спеціальністю «Музичне мистецтво» і здобув кваліфікацію магістра музичного мистецтва, викладача музичного мистецтва (спеціалізація — вокал).