Про те, що 48-річна тернополянка Христина Довгалюк — почесний донор України, навряд чи знають усі працівники Тернопільської ОДА, де жінка працює головним спеціалістом відділу в справах релігій та національностей управління з питань внутрішньої політики, релігій та національностей. А місія ця направду почесна: одна здача крові може врятувати три життя. Пані Христина здавала кров уже 93 рази. Полічіть: скільком людям вона допомогла?
А почалося все дев’ять років тому, у червні 2007-го. Тоді на дверях у храмі жінка побачила оголошення про те, що терміново потрібна кров четвертої групи із резусом «+».
— Навіть уже не пригадую, кому саме треба було здавати кров. Чи то операції хтось мав, чи ще щось, але пам’ятаю тільки, що треба було терміново і групу IV (+), — каже Христина Довгалюк. — Я у ту мить подумала: «Я здорова, маю таку групу, отже, треба людям допомагати». Коли задзвонила за вказаним телефоном, з’ясувалося, що для тієї людини уже знайшли донора. Та за кілька днів я все одно пішла у Тернопільську обласну станцію переливання крові і здала кров у банк.
З того часу пані Христина — постійний гість чи, точніше, клієнт станції переливання. За 93 рази вона здала 65 літрів крові та плазми!
— Прямого переливання у мене ще не було жодного разу, завжди здаю в банк, звідки розподіляють, куди й кому необхідніше, — розповідає жінка. — Іноді трапляється, мене хтось попросить здати кров: якось мамі співробітниці робили операцію, в іншої — татові, колежанка стояла на обліку вагітна — їй здала. А часом приходжу здавати на станцію, а хтось зовсім незнайомий запитує: чи не могли б ви здати для нас? Ніколи не відмовляю. Якось один чоловік шукав донора для своєї онкохворої жінки. Хотів віддячити і дати мені за те гроші. Я спочатку категорично відмовилася, адже люди і так мали великі видатки в лікарні. «Ні, — відповідає він, — мені дружина сказала: як знайдеш донора, то після того, як здасть, добре нагодуй його. Я вас зараз не повезу до ресторану, то поїжте на ці гроші самі», — усміхається, пригадуючи той випадок, пані Христина. — Шкода, не знаю тільки, як склалася доля тієї жінки…
Харчування — тема для донора важлива. Перед самою здачею донорові дають чай з печивом, а незадовго до цієї процедури не можна їсти масного, бо тоді кров буде непридатна до подальшої переробки.
— Якось зранку мені дуже присмакував салат з капусти з майонезом, а потім я пішла на здачу, — розповідає пані Христина. — Ви собі не уявляєте: у мішку з плазмою плавав жир! Так, перед здачею крові масні, молочні продукти у жодному випадку не можна їсти. А ось на фрукти варто налягати — дуже добре для крові та її показників їсти моркву, буряк, яблука, ківі, чудово впливає гречка. Я часто сиджу на дієтах. Зокрема, не вживаю вершкового масла, сала, картоплі, хліба, попри те гемоглобін у мене завжди нормальний.
Почесним донором України Христина Довгалюк стала у 2012 році. Це звання присвоюють за 40-разову здачу крові або 60-разову плазми. Якщо ж донор здає кров 100 разів — він стає заслуженим. Пані Христина планує перетнути сотий рубіж наступного року. До речі, її три сини— 30-річний Роман, 28-річний Андрій та 27-річний Іван — теж донори. Жінка закликає усіх тернополян, які мають добре здоров’я, також приєднатися до неї, адже здача крові — це надзвичайно важливо завжди, а нині особливо, коли в Україні триває війна й поранені хлопці потребують переливання.
У пані Христини є незмінна традиція: впродовж усіх цих років вона завжди, окрім інших днів, здає кров у Великодню п’ятницю та у свій день народження — 4 лютого.
— У Великодню середу я йду до соборування, в четвер причащаюся, а в п’ятницю здаю кров для людей, тому що вважаю, що вона тоді у мене дуже позитивна, я стараюся впродовж цього часу нічого зайвого не говорити й думати, старатися бути якнайкращою, — усміхається Христина Довгалюк. — Чому здаю кров обов’язково ще у день народження? Коли я народилася (я, до слова, була четвертою дитиною у сім’ї), моя мама після пологів була у дуже важкому стані, їй потрібна була кров від чотирьох донорів. Якби не було цих донорів, то я залишилася б сиротою… Я щиро вдячна тим людям, вони врятували життя моїй мамі, якій нині 86. Цікаво, що я не думала про цей наш сімейний випадок, коли тільки почала здавати кров. Та десь через півроку раптом у голові спалахнула думка: «Боже мій милий! Як все повторюється… Я винна людям, я мушу віддати…»
Джерело: НОВА Тернопільська газета