Неділя, 10 листопада 2024
• У Тернопільській духовній семінарії відбулася зустріч освітян та священників • П’яний водій у Тернополі повалив дорожній знак • “Зібрали рекордну суму”. У школі на Тернопільщині провели благодійний ярмарок • Працівники Тернопільської митниці склали 62 протоколи про порушення митних правил • 13 громад стали новими учасниками «Марафону лип» від «Контінентал» • Генератори – багатодітним сім’ям: німецькі благодійники передали допомогу на Тернопільщину • Смертельна аварія на Дружбі: загинув 66-річний водій • Майже сотню набоїв до автомата виявили у чоловіка з Чортківщини • Діти захисників із Тернопільщини вирушили на відпочинок у Закарпаття • У Тернополі нападник погрожував ножем і вимагав гроші • В Україні посилюють відстеження порушників мобілізаційного законодавства • Не дожив до 40-річчя. Козівська громада попрощалася з Героєм • Суд залишив у власності держави будівлі Свято-Духівського монастиря Почаївської лаври • На Тернопільщині банда вимагала 4000 доларів і погрожувала вбивством • Неврологи Тернопільщини ділились досвідом надання допомоги хворим з інсультом • “У суєті тривог пам’ятати про себе”: дружини захисників із Тернополя зустрілися з психологом • У згорілій господарській будівлі на Тернопільщині знайшли мертву господиню • «Контінентал» засіяв озимими культурами 85,2 тис. га • “Пішла до лісу по гриби і не повернулася…” На Тернопільщині розшукують 75-річну жінку • 15 років тюрми – вирок для агента ФСБ з Тернопільщини, який наводив ракети на електропідстанції
“Хто грав на приставці, той зможе керувати дронами»

Автор: Опубліковано: 8 Березня о 8:35 833


20-річний Петро Смук із Теребовлянщини несе службу на передовій.


Добрий погляд і трохи дитяча усмішка. Але Петро Смук із Теребовлянської громади у «піксельці» та зі зброєю — воїн! Хлопцеві вручили повістку торік у липні, коли йому ще не було 20 років. Перед тим тільки завершив строкову службу, працював слюсарем із ремонту вантажних автомобілів у Тернополі. «Краще б я пішов замість тебе», — сказав тато. «Все буде добре!» — заспокоїв Петро. Вболівають за нього і чекають із перемогою батьки, сестра Юля, племінничка. Неабиякою підтримкою для хлопця є стрий Михайло, який теж на фронті на Донеччині. Час від часу телефонують один до одного, радяться, підбадьорюють один одного. Петро нині служить на посаді водія, ремонтує військову техніку, якийсь час був оператором із керування безпілотниками. Здобута ним під час розвідки інформація допомагала артилеристам знищувати ворога. Про службу в ЗСУ та мрії про майбутнє України Петро поділився з «НОВОЮ…».

— 24 лютого росія напала на Україну. У перші дні я пережив шок і лють, вже тоді була думка, що треба іти захищати Україну. Але всі довкола стримували, мовляв, ще дуже молодий. Новини жахали. Страшна кровопролитна війна… Деякі мої колеги пішли воювати в перші тижні. Мені повістка надійшла 1 липня. Пройшов медичну комісію, сказали чекати дзвінка. 4 липня мені виповнилося 20 років, а 8 липня пішов на службу. Спершу мене хотіли направити за кордон на навчання з керування артилерійськими установками, але скерували у військову бригаду в Коломию. «Такого юного треба десь у надійні руки передати», — турбувалася за мене медик. За тим ми пройшли вишкіл і поїхали на передову. Там мене призначили водієм, а невдовзі відправили до Чернігова на п’ять днів навчатися керувати безпілотниками. Літав на дронах, маю сертифікат. Не важко було освоїти.

Якщо людина коли-небудь грала на приставці, то за кілька годин і безпілотник осягне. Добре мати «набиті» руки до керування дроном, але для розвідки ще дуже важливо орієнтуватися на місцевості, розумітися на карті. Знати, де твої позиції, а де — ворожі. Ми працювали разом із колегою: він керував дроном, а я вивчав ситуацію за картою, визначав, де базуються вороги, де їхня техніка. Вмію керувати малими дронами Mavic, якось пробував літати на великих Matrice. Вороги намагаються перехопити наші безпілотники, тому потрібно діяти максимально професійно. Вираховують наші позиції. Якось по нас почала гатити російська авіація. Дрон був у повітрі, ми попадали на землю, пульт випав. Думали, що втратили безпілотник, але через кілька хвилин він сам прилетів (усміхається, — авт.). Спрацювала функція «повернення додому». Звісно, цікавіше було б літати дронами в мирному житті, а не на війні…

У жовтні я отримав відпустку, провідав рідних, побачився з друзями. Коли повернувся в бригаду, була потреба у водіях, тож мені знову дали ці обов’язки. Розуміюсь на техніці, ремонтую транспорт нашого підрозділу. Важливо, щоб автівки були «на ходу», не підводили, адже це вартує життя.
Ця війна не мала б стосуватися України, адже ми ні в кого нічого не забрали, нікому не заважали жити, не ступили на чужу землю. Причина війни зрозуміла… Росія не може дати собі ради, навести в себе порядок, тому всю агресію і нікчемність «виливає» війнами з сусідніми країнами. Росіяни — споконвічні загарбники, які живуть у своєму вакуумі, в надуманих реаліях. Недаремно кажуть: «рассію умом нє понять». Україні треба раз і назавжди припинити будь-яке спілкування з ними. Росіяни століттями зазіхали на нашу землю, знищували наш народ… Не зважають ні на закони, ні на норми демократії. Росія тягне нас назад у минуле.

Нинішня війна — вирішальна для України, та й загалом вона змінила хід світової історії. Українці хочуть жити цивілізовано. Моє покоління мріє про успішну незалежну Україну. Друзі підтримують мене, хоча й не всі розуміють, що таке насправді війна. З тилу неможливо це пережити. Рідні хвилюються за мене, але вже звикли за ці місяці, вірять у краще. І я вже адаптувався і набрався досвіду. Щось вчуся від старших побратимів, а дещо вони — від мене (усміхається, — авт.). Нам треба гідно пройти цю війну, звільнити нашу землю від ворогів. Донеччина сильно знищена. Війна — це руйнація. Проте тішить, що місцеві мешканці змінюються, що побачили справжнє обличчя росії. Люди намагаються розмовляти українською, пропонують нам свою допомогу. Вражають дрібнички. Якось перукарка у Дружківці не взяла з мене грошей за стрижку. «Ти такий юний. Нехай це буде подарунок!» — усміхнулась. Приємно, коли до нас навідуються теребовлянські волонтери. І річ не в продуктах, а — в людях. Коли бачиш когось рідного — серце радіє! Вірю, що спільними зусиллями ми переможемо. Зло обов’язково має бути покаране.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Нещодавно опубліковане

У Тернопільській духовній семінарії ім. патріарха Йосифа Сліпого відбувся семінар для вчителів духовних предметів, керівників навчальних закладів, освітян Великоберезовицької громади, священиків Великоберезовицького деканату та семінаристів...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:22


8 листопада під час опрацювання завдання на вулиці Мазепи у Тернополі поліцейські помітили, що водій автомобіля "Opel" вчинив ДТП...


Рубрика: , , Опубліковано: о 12:43


Учні закладу загальної середньої освіти селища Гусятин Тернопільської області спільно з вчителями та батьками провели благодійний ярмарок для підтримки ЗСУ...


Рубрика: , Опубліковано: о 11:35


На Тернопільщині митники виявили 62 порушення митних правил на понад 9 мільйонів гривень...


Рубрика: , Опубліковано: о 9:00


«Контінентал Фармерз Груп» учергове проводить щорічну екологічно-соціальну акцію з висадки медодайних дерев «Марафон лип»...


Рубрика: , Опубліковано: о 13:15



Теми дня
9 Листопада
8 Листопада
7 Листопада
2 Листопада