Проща в Зарваниці у ці вихідні — це перш за все можливість згадати, ким ми є насправді, можливість подумати про важливі і справді цінні речі, вважає відомий громадський діяч, директор компанії «Креатор-Буд» Ігор Гуда. Дорога до Бога в кожного своя, каже він, хтось — уже на правильному шляху, хтось — тільки наближається, а хтось — ще блукає і поки що не може знайти вірний  напрямок. Зарваниця — місце, де ми можемо зупинитись, оцінити, хто ми, на якому шляху, а також подякувати за всі радощі та труднощі.

Ігор Гуда вважає, що інколи складні моменти нам даються для того, аби ми зрозуміли, хто ми і чому прийшли на цю Землю.

— Якось в мене був переломний момент. Я професійно займався спортом, виступав у луцькій футбольній  команді, своє майбутнє пов’язував тільки з футболом. А потім отримав травму. І це було таке враження, ніби ти стоїш абсолютно голий перед усім світом. Я тоді почав дуже багато читати і переосмислювати. І попри те, що я читав дуже багато мотиваційної літератури, моєю настільною книгою стала Біблія.

Ігор Гуда зізнається, що, мабуть, саме тоді й збагнув справжню суть християнства. І таким залишився. Тоді, по суті, він був ніким, а нині є директором великої будівельної компанії, яка успішно працює в Тернополі, Києві та Львові. Та від того внутрішньо він зовсім не змінився. Усі підлеглі відгукуються про нього, як про чуйного, уважного керівника, який готовий завжди прийти на допомогу, який дуже багато робить корисних справ для міста і для людей як благодійник і меценат, хоча він сам не любить про це розповідати.

— Для мене бути християнином — це не просто вчепити хрестик на шию чи прийти в неділю до церкви, а це перш за все — служити Господу своєю роботою і діями, — розмірковує Ігор Гуда. — Ми звикли щось просити в Бога і покладатись на Нього, але ми рідко дякуємо Йому за те, що маємо. Те ж і зі званням християнина. Часто ми думаємо, що це Божа ласка, яку отримуємо, а, на мою думку, звання християнина перш за все потрібно заслужити. Це — не іспит, який ти раз склав і маєш диплом. Це — екзамен, який складаєш щодня багато разів. Якщо в мене є така можливість і я можу комусь допомогти, то передусім я вдячний Богові за таку можливість, бо її могло і не бути. А простягати руку допомоги — це взагалі не геройство чи благодійність, а звичайна природна властивість будь-якої людини.