Тернопільські спортсмени гідно представляють Україну на міжнародній арені і не перший рік повертаються додому із золотими медалями. Та, як відомо, за кожним успішним спортсменом — не менш успішний тренер. Про свій шлях у спорті, перші нагороди, мрії, змагання і тренерські досягнення розповідає голова Тернопільського обласного осередку Федерації пауерліфтингу України Ігор Лисий. 

— У чотирнадцять років я вперше прийшов до спортивного залу, — розповідає тренер. — Перед тим місяць займався вдома з татом. Я хотів накачати м’язи, щоб бути схожим на Арнольда Шварцнеггера, адже бачив фільми з його участю.

— Розкажіть про ваші перші змагання.

— Ми займались у залі для важкоатлетів, але тренер не міг нас переманити. Якось він сказав: “Якщо не хочете займатись штангою, то будуть змагання з пауерліфтингу, йдіть хоч туди виступати”. А там були нормативи із присідання зі штангою, жиму лежачи і станової тяги. Змагання проводив С.М. Онищук у «Текстильнику», було близько двадцяти учасників, адже у Тернополі пауерліфтинг лише починав розвиватись. Це був мій перший виступ, я зайняв друге місце. Мене це дуже «зачепило», з’явилось бажання займатись пауерліфтингом, і я почав тренуватись, щоб на наступних змаганнях вийти на перше місце.

— Якими були ваші перші заняття із пауерліфтингу?

— Я і ще кілька хлопців методом “спроб і помилок” займались пауерліфтингом самі, тому що інтернету і тренерів із цього виду спорту тоді ще не було.

— А коли ви стали тренером?

— Завершивши навчання у школі, я вступив до Тернопільської академії народного господарства і в свої 18 став тренером. Ми займалися у залі на «Дружбі». Приходили хлопці, які цікавились пауерліфтингом, а я на той час уже виконав нормативи першого дорослого розряду, тож вони прислухались до мене, бачачи наявність певних знань. Ось так і почались наші тренування. У 2000-ому році у 23-ій школі відкрили зал “Олімп”. Ми їздили на змагання: міські відбувалися у Тернополі, а обласні — в Чорткові, під керівництвом заслуженого тренера України Тамари Багрій і заслуженого майстра спорту України Андрія Багрія. Поступово почали виступати на чемпіонатах України. Уже 20 років я цим живу.

— Який ваш звичайний тренувальний день?

— У кожного розписаний план основних вправ з пауерліфтингу і час їх виконання. Спочатку розминка, потім — присідання, жим лежачи, станова тяга та різноманітні допоміжні вправи. Також розписана вага, яку потрібно підіймати.

— Які змагання для вас були найважчими і чому?

— Для мене усі змагання важкі, адже переживаю як тренер. У свій час переживав і як спортсмен. Особливо під час перших виступів, коли не маєш досвіду, не знаєш як і що робити. Були змагання, на які я виводив 55 спортсменів, протягом тижня від  7.00 до 21.00 не виходив із розминкової зали. Переживаю, щоб мої вихованці усе виконали і зайняли призове місце. Складними були перші міжнародні змагання, адже представляв Україну.

— Які ваші досягнення як тренера?

— Я виховав більше 100 кандидатів у майстри спорту, близько 10 майстрів спорту та двох майстрів спорту міжнародного класу. На чемпіонаті Європи серед юніорок Мар’яна Коляденко зайняла третє місце, Анастасія Наконечна була другою. Серед дівчат перемогла Марія Полянська, вона також встановила два рекорди Європи. Мої спортсмени на міжнародних змаганнях отримували багато командних нагород.

— Про що мрієте у професійній сфері?

— Мрію продовжувати займатись тренерством. Мрію також про достатнє фінансування — для того, щоб була можливість розвиватись і титулованим спортсменам, і маленьким дітям, які до нас приходять. Для мене важливо, щоб мої вихованці гідно виступали на міжнародних змаганнях і займали призові місця. І, звичайно, мрію стати заслуженим тренером України.