Після третього гола, забитого у ворота «зелено-білих», вболівальники «Карпат» вийшли зі стадіону. На матчі була й дружина лідера півзахисту львів’ян Ігоря Худоб’яка — Ірина з дітьми. В Інстаграм вона залишила гнівний пост про вболівальників «Карпат».

«Вчорашньому походу на «Україну» присвячується. Вражень на все життя. Як же я «балдію» від львівських вболівальників. За рік на «Арені Львів» вже й забула, які у нас всі експерти, та ще й думають, що їм всі щось винні. Вчора після третього гола кожен «справжній» вболівальник вважав справою честі відразу встати і піти. Але ні, не просто піти, а ще не забути, проходячи повз мене, дивлячись в очі, сказати «Ганьба!» Не так далеко сиділи ті, хто не потрапив у заявку, Друді, і ще купа людей, які мають хоч якесь слово в клубі. Але «найкращі» в світі вболівальники знають краще. Точно у вчорашній поразці винні я, Даринка і Марко, ну й Ігор з нами за компанію. Звичайно, це ж я займаюсь трансферами, вирішую, хто вийде на заміну і мотивую хлопців на гру… Кажете, грати за місто, за вболівальників… Серйозно? А ви граєте за команду? Ви підтримуєте хлопців? Ви вмієте погнати команду вперед? Чи, може, ви тиснете на суперника? О, ви всю гру так кричали, співали, вболівали, що аж руки втомились лузати насіння і свинячити на стадіоні.

Вчора мені відповіли «та я, та я, за ці *******(таких слів не вживаю, і дітям вуха закриваю) «Карпати» все життя переживаю, а вони ******(знову закриваю Марку вуха). Люди, за них не треба переживати, повірте, за них переживають рідні. Не треба любити кожного окремо гравця, тренера чи президента — для цього у них є люблячі люди. За них треба просто вболівати, ходити на стадіон в зелено-білому, вивчити хоча б одну «кричалку» (мені подобається «мільйон сердець – одне биття, «Карпати» (Львів) на все життя»), співати гімн клубу так, щоб не було чути колонок, а тільки стадіон. Любити треба футбол і «Карпати» незалежно від того, хто сьогодні тренер, капітан чи президент», — написала Ірина Худоб’як.

Ірина, до речі, дуже неординарна дружина футболіста. Пропонуємо до вашої уваги фрагменти статті про неї на львівському сайті ZAXID.NET.

Якщо йдеться про дружину сучасного футболіста, то перші асоціації, що виникають, – це Інстаграм з відвертими фото, світлини з дорогих курортів і демонстрація розкішного життя. Доволі часто, аби відповідати зірковому іміджу, молоді жінки вдаються до пластичної хірургії та корекції зовнішності.

Про дружину відомого львівського футболіста Ігоря Худоб’яка такого не скажеш. Ірина не хвалиться дорогими покупками, ніколи не робила пластичних операцій, часто навідується до родичів у рідний Івано-Франківськ і не розуміє, чим футболісти принципово відрізняються від решти людей.

Ірина та Ігор разом уже 12 років. За цей час подружжя пережило різні моменти в історії львівських «Карпат», провело один сезон у російському Ростові, народило двох дітей і відкрило спортивне кафе у Львові. Саме там, у родинному закладі Худоб’яків, ZAXID.NET зустрівся з Іриною.

Спортивне кафе Funclub розташоване на вулиці Джерельній, трішки осторонь від туристичного центру Львова. Вперше чуєте про цей заклад? Нічого дивного. Попри те, що до Funclub часто навідуються відомі футболісти та спортсмени, цей заклад чомусь залишається осторонь популярних паб-путівників Львова. Можливо, таким чином зберігає особливу атмосферу «тільки для своїх».

Відчинивши прозорі вхідні двері, перше, що побачить відвідувач Funclub,  це світлина усміхненого кучерявого Ігоря Худоб’яка. Поруч висять його дві футболки – зелена «карпатівська» і синя збірної України. Знизу – прозорий бокс із пам’ятними квитками на матчі «Карпат» у Лізі Європи.

Ірина сідає за один із столиків. Неподалік у дитячому куточку бешкетує дворічний син подружжя Худоб’яків Марко. Відкриваючи заклад у 2013 році, подружжя вирішило, ще це місце повинно бути комфортним для сімейного відпочинку.

Жінка хвалиться, що сама придумала інтер’єр закладу, стилізувала звичайні білі лампи під ігрові м’ячі. Саме тут Ірина та Ігор приймають численних гостей. Тут, у Funclub, команда «Карпат» святкує дні народження футболістів…

Що таке бути дружиною футболіста, дівчина усвідомила ще до весілля. За кілька днів до церемонії у вересні 2007 року керівництво команди вирішило, що Ігор мусить обов’язково бути на грі у день свого весілля.

«Я плакала цілий тиждень. Ми попередили команду за півроку до цього, а тут нам дзвонять у понеділок і ставлять перед фактом – Ігор мусить бути на грі. Коли настала субота, Ігор поїхав на стадіон, а моя подруга каже: «Слухай, перестань плакати, вдягай сукню, поїхали на матч, а звідти поїдемо до гостей». Так і зробили. Вболівальники були в шоці, а до гостей у Франківську ми приїхали аж о 10-ій вечора».

31-річна Ірина – дипломований філолог з англійської та німецької мов. Однак ні разу не пошкодувала, що не працює за спеціальністю. Знання мов використовує у частих подорожах, а також навчає своїх дітей. До прикладу, дворічний Марко більше слів знає англійською, аніж українською, а вдома у Худоб’яків мультфільми транслюються лише англійською та українською.

Останні кілька років Ірина займається діяльністю Funclub. Фішкою закладу є те, що тут можна подивитись будь-які спортивні трансляції – від матчів англійської Прем’єр-ліги до етапів «Формули 1».

«У нас дуже популярними є трансляції англійського чемпіонату. Причому приходять люди з атрибутикою «Ліверпуля», «Челсі» або «Манчестер Юнайтед», а от чемпіонат України дивитися не приходять. Я до цього довго не могла звикнути. Наприклад, був матч «Зорі» із «Манчестер Юнайтед» — до нас прийшло дуже багато відвідувачів у футболках «МЮ» і жодного з атрибутикою «Зорі». Чому? Це ж наша, українська команда».

Ірина пригадує, як із сестрою полетіла на матч «Карпат» у Лізі Європи проти «Галатасарая». Тоді дружини інших футболістів відмовились летіти — з командою не можна було, а самі боялись, начитавшись у мережі історій про шалених турецьких уболівальників.

«Виходимо з аеропорту у символіці «Карпат» щасливі такі. Мали ще кілька годин перед грою і хотіли подивитися Стамбул. З нами в літаку також летіли вболівальники зі Львова і напросились до компанії. Отож гуляємо містом, а нам назустріч натовп фанатів у червоному. Тільки й почули ззаду від наших: «Розбігаємось в різні боки!» Ми з сестрою злякалися. Але турки виявились досить культурними – побачили нас, показали дорогу на стадіон. Все було спокійно. А вже на стадіоні ми сиділи у звичайному секторі, і ще перший гол «Карпат» не святкували, але коли вже наші забили другий — то стрибали від щастя».

«Маю велику ностальгію за тією старою командою, бо ми були дуже дружними. Але, з іншого боку, — скільки ж у нас друзів в різних куточках Європи! Коли Зеньови переїхали в Естонію, ми їздили до них у гості. Тепер вони в Баку, а це хороша можливість поїхати до них у Баку. Пластуни тепер в Болгарії – теж хороший привід поїхати в гості. Коли Ігор виступав за «Ростов», я сама їздила на автомобілі до Львова – 1200 км. І, знаєте, ця відстань не була такою космічною, бо по дорозі в Україні завжди можна було зупинитись у друзів».

Ігор Худоб’як виступав за російський «Ростов» у сезоні 2013/2014 рр. Тоді Ірина та Ігор якраз вирішили відкрити власний заклад, але футболіста виставили на трансфер і він був змушений шукати нову команду.

«З острахом їхали в Ростов, це правда. І я поясню, чому. На Євро’2012 ми були на двох матчах збірної України в Донецьку. І дуже дивно було, коли в магазинах нам казали, що не розуміють української. Хоча були й такі люди, які підходили і робили компліменти: «Ой, ви так гарно говорите українською. А скажіть ще щось». Коли ж Ігор підписав контракт з «Ростовом», було трохи страшно. Я не вмію говорити російською, а коли говорю – це виходить дуже смішно. В Ігоря – те саме, тому в команді він говорив українською, деколи пояснюючи якісь незрозумілі слова. Усі до цього ставились нормально».

Що буде після футболу — у родині Худоб’яків не загадують. Усе залежить від того, як довго виступатиме Ігор.

«Чоловік не раз нервував через те, що в «Карпатах» постійно змінювались тренери. А я йому завжди казала: шукай позитив, бери від кожного тренера те, що в нього виходить найкраще. Мені найбільше подобався Олег Кононов – дуже інтелігентний, стриманий, не такий, як інші. Ми з ним випадково зустрілись у Ростові. Я чекала з донькою після матчу на Ігоря, а він упізнав нас, підійшов, привітався, поговорив. Про нього, я впевнена, у Львові залишились тільки найкращі враження».