Вона уся — суцільна музика… І не лише через «музичне» прізвище… Її спів сповнений щастям творити, котре спокійно світиться у кожній мелодії. Коли слухаєш, як вона співає — то яскраво, гостро, емоційно, то ніжно-прозоро, затишно – інколи забуваєш дихати… «Коли музика є щирою, розкритою навстіж – кожен може від неї напитися, побачити в ній своє обличчя, знайти в ній своє, справжнє…» — переконана тернопільська співачка, солістка гурту «Фіра» Ірина Музика. Співочу тернопільську «Фіру» вже знає вся Україна: і на «Х-факторі» вони виступали, і де тільки не співали-побували… А нещодавно Ірина Музика потішила звісткою, що разом зі своїм чоловіком, виконавцем, піаністом та композитором, лідером «Фіри» Сергієм Степанівим репрезентують власний сольний проект. Про це та багато іншого говоримо нині з пані Іриною…

— Іро, ти віднедавна почала інтригувати тернополян (і не лише їх) появою власного сольного проекту… То коли і чого нам чекати?..
— Коли я тільки «оголосила» про сольний проект на своїй сторінці в Фейсбуці, виставивши «тизер» до нового відеокліпу, отримала багато позитивних відгуків, друзі писали: «Ми давно чекали на тебе ТАКУ…» Яку це «таку»? Як на мене, більш жіночну, ніжну, ліричну… Це буде такий український лаунж, фольк з елементами джазу, спокійна, майже медитативна музика — на відміну від запальної та драйвової «Фіри», яка останнім часом прикотилася ближче до поп-року… У нас із «Фірою» постійно якісь мандри — як географічні, так і музичні. Недаремно-таки кажуть, що як ви човен назвете… (Сміється, — авт.) Наша «Фіра» їздила всілякими дорогами: починалася як джазовий проект без вокалу, потім, з моїм приходом, ми почали виконувати українські народні пісні в цікавих і непередбачуваних джазових обробках, далі поїхали у напрямку поп-року з елементами кантрі, драйвової, активної музики…
А тим часом у Сергія, котрий у нас «творчий двигун» — завжди щось пише, творить, аранжує-компонує — назбирувалося дуже багато нового матеріалу. Причому такого, який стилістично до «Фіри» не дуже тулився: фольк, сопілки… Усе минуле літо він «колядував» — писав колядки, так йому прийшло натхнення… Тому на дебют сольного проекту ми готуємо аж два альбоми — один альбом колядок, котрий уже майже готовий, а другий з авторськими піснями. Музику до них писав Сергій Степанів, слова — наш добрий друг Остап Барановський, котрий написав до 90 відсотків текстів пісень для «Фіри». Уже днями ми презентуємо відеокліп на єдину народну пісню з нового альбому «Чи я пливла». Сергій над нею трохи почаклував, «приджазувавши» її, додавши суміш фольку, легкості та натхнення… А я, підхопивши цю легку хвилю, намагалася створити особливий настрій. В результаті вийшов лаунж, такий собі фольк-джаз. Для мене це ще й нагода показати свої різні сторони та образи, відкрити щось нове у самій собі…
Цей сольний проект, який по суті є нашим із Сергієм творчим дуетом (мій вокал, його — клавішні), виник дуже органічно. Бувало, нас запрошували виступити у невеликих камерних залах, де увесь наш великий колектив просто було не вмістити, і пропонували: «А може, заспіваєте тільки удвох?» Спершу ми навідріз відмовлялися, не сприймаючи це всерйоз, але після енного «ну давайте удвох» вирішили: ну, давайте спробуємо… Треба було наважитися і повірити в себе. Бо коли ти виступаєш з колективом, відчуваєш підтримку і драйв усіх, хто з тобою на сцені, а удвох — тільки фортепіано і голос… Проте нам сподобалося, ми почали це розвивати… Пробували навіть виконувати «фірівські» пісні, але в акустичному варіанті. Вони набирали нового, зовсім іншого звучання, з’явився інший зміст… Поки що нас із Сергієм у цьому проекті тільки двоє (хоча до нас під час його створення долучалися чимало чудових майстрів своєї справи – гітарист Костя Тараненко, дизайнери Юрій Музика та Катя Толочко, фотограф Юля Верста…), проте, думаю, з часом залучатимемо до співпраці і музикантів із гурту «Фіра» — якщо вони захочуть і якщо їм це буде цікаво…
— Ви з Сергієм добре «зіспівані» — бо ж разом і вдома, і на роботі…
— Ми вже й самі з цього жартуємо… За 24 години в добі ми навіть дві-три не проводимо нарізно… Ми всюди разом — і вдома, і на репетиціях, разом вибираємо репертуар, вирішуємо побутові питання, записуємо композиції, їдемо в село до бабусі… Сергій, навіть коли іде на риболовлю, мене з собою кличе! Каже: «Ну, ходи зі мною, коли ти поруч, мені риба ловиться краще…» (Сміється, — авт.). Наші душі в унісон налаштовані… Узагалі, я думаю, що усі ми певною мірою є провідниками. І чим більше ти над собою працюєш: а тут усе важить — і спосіб життя, і думки, і навіть харчування — тим більше ти отримаєш можливості чути музику, яка приходитиме у цей світ через тебе. Ми з Сергієм уже давно не п’ємо кави-чаю, не їмо м’яса, не палимо, узагалі не вживаємо спиртного… Усюди на виступи з собою возимо мультиварку, аби там собі готувати здорову їжу… Наші колеги жартома називають нас «крішни»… (Сміється, — авт.)
А взагалі я вам так скажу: перші 20 років у шлюбі трохи складно. Добре, що цього літа нашому подружньому життю буде уже 21 рік. (Сміється, — авт.) Сергій дуже вимогливий в роботі. Йому не так важливі якісь побутові нюанси, він не вимагає, щоб було прибрано-зварено, бо і готує він чудово, і увесь побут ми ділимо разом, але «музичні баталії» у нас та-а-акі! Під час запису пісні, коли шукаємо до неї «ключик», підбираємо, як найкраще зрезонувати її із власним внутрішнім камертоном — тоді стає гаряче… Це непросто, і всі пари, котрі працюють разом, думаю, зі мною погодяться. Але коли ви це пройдете разом, у вас буде така єдність, таке розуміння з півслова, така підтримка…

— Не дивно, що живучи у такій творчій атмосфері музикою загорівся і ваш син…
— Так, Василь закінчив музичне училище по класу фортепіано.
Найбільше, що батьки можуть дати дитині — це любов, у тому числі і до того, що люблять вони самі. Василько практично виріс у філармонії, де я тоді працювала, за лаштунками, я його ще немовлям брала з собою на уроки вокалу. Він і донечки моєї колежанки по тріо «Солов’ї Галичини», де я свого часу співала, у дитинстві створили свій міні-гурт, де переспівували увесь наш репертуар… Син ріс у тому музичному середовищі, ми бачили, що у нього є здібності і відповідно його спрямовували…Але чи стане музика його життям — побачимо…
— Словом, у вас співають усі! А фінанси у співаків не «співають романси»? Себто, чи може український музикант жити на свої заробітки з музики?
— Усі українські гурти та виконавці, аби вижити просто з музики, мусять грати по різних імпрезах. Ні для кого, думаю, це не є таємницею, бо ніхто цього і не приховує… Записувати нові пісні з музикантами на студії, знімати кліпи, випускати новий альбом — це дуже затратна справа. А далі що? Ну, можна поїхати у тур в підтримку альбому — це якщо все складеться з його організацією, та й все… В ідеалі хотілося б заробляти тільки з продажу дисків та авторського роялті, але, на жаль, нині в Україні це неможливо… Тому ми теж виступаємо на різних заходах та імпрезах, виконуючи як авторський репертуар, так і кавери. Сергій робить кавер-версії відомих хітів, але в своїй, оригінальній обробці. Річ у тім, що у нас кавером зазвичай називають те, що хтось просто «один в один» переспіває чиюсь пісню. Ні, це називається «передерти»! (Сміється, — авт.). А кавер-версія — це коли ти переосмислюєш в якомусь іншому музичному стилі ту чи іншу композицію… От наш репертуар і поповнився такими каверами… А коли побачили, що люди хочуть українських пісень, то вирішили не переспівувати, а творити щось своє…
— В історії гурту «Фіра» був навіть похід на «Х-фактор»…
— Було таке. Я, щоправда, телевізор не дивлюся, проте про саме шоу і про участь у ньому наших земляків, тернопільських виконавців, знала. І от кілька років тому з нами через соцмережі зв’язалися продюсери «Х-фактора»: мовляв, цьогоріч уперше участь в шоу беруть гурти, і запросили нас. Ми спершу не сприйняли це всерйоз, але коли нас запросили вдруге і втретє, тоді погодилися. Тренувальний табір — це була страшенна «м’ясорубка», ми за три доби спали усього дві години. Уявіть: вам о другій ночі в останній момент дають список пісень, яких ти ніколи не чув, і тобі завтра з ними виступати на сцені, і вся країна це побачить… Умови були спартанські, проте це був корисний досвід, і ми побачили музичну кухню зсередини, дізналися, як усе це працює… А ще це була можливість спробувати інший, насиченіший ритм життя, щоб зрозуміти, як багато ти насправді можеш. Тому після шоу ми повернулися до Тернополя і з потроєним натхненням узялися творити. Що з цього вийшло — дивіться і слухайте…