Бойовий медик Тарас Турковський із Тернопільщини рятує поранених захисників на гарячому напрямку на Донеччині. На фронті він від весни 2023-го. Служить у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Надає допомогу воїнам зі складними пораненнями внутрішніх органів, з сильною кровотечею, з відірваними кінцівками… За освітою Тарас — історик, до масштабного вторгнення росії в Україну працював екскурсоводом і офіціантом у Кам’янці-Подільському. Пішов на війну добровольцем — підписав контракт із ЗСУ. Нещодавно йому виповнилось 26 років. «Україні й надалі буде потрібна професійна армія, бо ворог швидко не вступиться», — міркує захисник.

«Росіяни добрались до наших окопів, але ми їх побороли»

— Ніколи не думав, що доведеться воювати. Як і, зрештою, не припускав, що у ХХІ столітті можлива така війна, коли є чимало цивілізованих способів вирішення проблем і непорозумінь між країнами. Накопичення російського війська біля нашого кордону, визнання кремлем «ЛНР» і «ДНР» — ситуація нагніталась. Проте Китай заявив, що виступає проти вторгнення. Тож я думав, що останнє слово — за Китаєм, проте все сталося по-іншому.

До повномасштабного вторгнення я мешкав у Кам’янці-Подільському. Навчався у тамтешньому університеті на історичному факультеті. Потім залишився в місті працювати офіціантом, а у вільний час проводив екскурсії, — розповідає Тарас. — «Росіяни наступають…» — зателефонував до мене товариш вдосвіта 24 лютого. Відкрив соцмережі — не повірив. Прилетіли перші ракети на Івано-Франківщину, Хмельниччину… Ніхто не знав, що буде далі. Зібрав я речі й повернувся в рідне село на Теребовлянщину. У військкоматі стояли величезні черги чоловіків. Записався у самооборону. Робили коктейлі Молотова, охороняли наш віадук. Згодом у Теребовлі створили добровольче формування тероборони. Долучився до активних краян. Ми охороняли декілька об’єктів, їздили на полігон, пройшли тактичні навчання. Коли українські військові активно звільняли Харківщину, я горів бажанням приєднатися до ЗСУ. Очікував на контрнаступ. Навідався до військкомату. Почули, що маю вищу освіту, запропонували підписати контракт і пройти навчання. Погодився, почав збирати документи. Рідним сказав майже перед виїздом. Найбільше хвилювався, як сприйме бабуся, яка трохи нездужає, але від неї почув слова підтримки. «З кожної родини хтось мусить піти на фронт», — сказала.

Контракт я підписав у січні 2023-го. Ми з побратимами отримали чудову підготовку у Великобританії. Навесні нас відправили у зону бойових дій. Пригадую перший виїзд на бойову позицію. Прямуємо вночі ЗІЛом, доносяться вибухи. Добралися в командний пункт. Звідти нас скерували на позиції. Три кілометри ішли посадкою. Трохи перепочили і взялися копати окопи. Потім мені дали завдання на спостережному пункті. Там було гаряче. По нас стріляли з міномета, з танка. Поруч прилетіла міна, мене відкинуло. «Ворожі БМП їдуть», — вигукнув хтось із наших. Ми зосередились по окопах, відкрили вогонь. Росіяни були перед нами за сто метрів, а також зліва і справа. Побратим із Підгайців вистрибнув і вдарив по ворожій техніці. Бій тривав десять годин. Росіяни добрались до наших окопів, але ми побороли їх. Одного окупанта взяли в полон. Не знаю, завдяки чому, але я тримав спокій упродовж бою, хоч надавало по голові. Дивувався потім, як все витримав.

«Під час важкого штурму мені довелося замінити лікаря»

— На вогневій завжди небезпека. Якось ми з побратимом несли ноші. Чуємо — вихід міномета. Все ближче й ближче. Попадали на землю. Гепнуло за три метри від нас. Добре, що снаряд не розірвався, — пригадує захисник. — На початку мене призначили в підрозділі на посаду водія, а згодом — бойового медика. Колись я був далекий від медицини, тепер вичитую все, щоб орієнтуватись. Медиком став вимушено в бою. Під час одного із найважчих штурмів мені доручили надавати допомогу важкопораненим. На той час я мав базові знання із тактичної медицини. Вже після того мене вирішили залишити медиком. Пройшов навчання в іноземних інструкторів.

Пораненого бійця евакуйовують із поля бою, а моє завдання — надати першу допомогу, контролювати його стан і викликати швидку. Передусім потрібно зупинити масову кровотечу, бо понад 80% поранених помирають від крововтрати, якщо не надати вчасно допомогу. Переломи й осколкові рани без стрімкого витоку крові не несуть критичної небезпеки. Даю знеболюючі, щоб трішки полегшити стан пораненого. В евакуаційній автівці або в стабілізаційному пункті при потребі ставимо побратимам крапельниці. А далі передаємо їх лікарям. Не скажу, що мені було важко освоїти медицину. Проте найстрашніше досі — робити уколи. Для цього потрібна практика. Медичних препаратів дуже багато, вишукую в інтернеті, що краще застосовувати у яких випадках. До війни я знав «Парацетамол», «Ібупрофен», «Анальгін», тепер заглибився у фармакологію (усміхається, — авт.). Привезуть медикаменти, сідаю і вивчаю інструкції. Роблю наклейки на кожній коробці щодо призначення і розписую дозування. В екстремальній ситуації це допомагає швидше зорієнтуватись. Надаємо допомогу не тільки на бойовій, а й на базі, куди побратими приїжджають на перепочинок поміж завданнями. Міряю воїнам тиск, даю таблетки, підключаю крапельницю.

Моєму побратимові-медикові ще навіть 20 років нема. Здавалось би, як ми без медичної освіти даємо собі раду, але якщо зосередитись на чомусь, то все вдається. Ми розуміємо, що порятунок — дуже важливий. Інструктори допомогли нам освоїти знання з медицини. Ми практикували найнеобхідніше на манекенах. Коли я надавав допомогу першим важким пораненим, трохи хвилювався. В одного осколок залетів у легеню і зачепив хребет. Побратим не відчував ніг. Я наклав на рану оклюзійну пов’язку, по рації викликав евакуаційне авто, доповів про стан пораненого. В іншого воїна був перелом ноги і руки, осколкові травми на животі, на спині, на кінцівках — біля нього розірвалася міна. Ще одному побратимові відірвало частину ноги. « Трохи відпочину», — жартував, коли його виносили. Чимало воїнів втрачають кінцівки. Прикро, але добре, що людина залишилась жива. Нині є чимало сучасних протезів, тому не треба впадати у відчай. Після травми поранений буває у стані шоку, тож намагаюся заспокоїти і тримати з ним контакт. Проговорюю, яку надаю допомогу. Не можна залишати його в тиші.

«Звільнимо Україну, коли в росії загостриться політична криза»

— Війна триває, важко спрогнозувати, як все буде далі. Українські захисники роблять все можливе, продовжують контрнаступ, хоч і важкою ціною, — продовжує Тарас. — На фронті нас пригнічують новини про корупцію, про розкрадання гуманітарної допомоги, про зрадників на високих посадах, про зловживання у військкоматах. Наша армія забезпечена харчами, одягом, але потрібно ще більше озброєння. Важче воювати на Донеччині й Луганщині, бо частина людей проросійськи налаштовані — здають наші позиції, напрямок пересування техніки. Таких випадків менше у Запорізькій і Херсонській областях. Правду казав нещодавно президент, що Крим буде легше звільнити, ніж Донбас. Річ у тім, що кримчан не «бомбили» ідеологічно, адже півострів «зелені чоловічки» захопили за день-другий без пропаганди.

Звільнити окуповані території України військовим шляхом наразі складно. Війна переходить у позиційну. Ресурсів для швидшого просування бракує.
Росія — це остання імперія ХХІ століття. Імперії підживлюються завойовництвом, але в усіх них один кінець — розпад. Вторгнення росії в Україну призведе до розпаду імперії кремля. Нам вдасться звільнити свої території тоді, коли в росії загостриться політична криза. Можливо, відбудеться переворот або якась із захоплених росією країн почне збройне протистояння. Саме тоді зможемо нанести удар. Треба тримати оборону й ще більше зміцнювати нашу армію, розвивати оборонну галузь. «Хочеш миру, готуйся до війни», — каже латинське прислів’я. Не думаю, що наш уряд піде на якісь перемовини, бо це означало б програш. Усі розуміють, що росіяни будуть продовжувати накопичувати сили. Навесні окупанти можуть спробувати наступати по певних напрямках. Проте значного успіху не досягнуть, адже ми теж готуємось. Багато варіантів закінчення війни. Боротьба може тривати ще роками, а може все зупинитись раптово.

Серед наших військових нині різний настрій. Хто довше воює, то вже звик, хоч і втомлений, а ті, яких недавно привезли, — дезорієнтовані. Стараємось бути на позитиві. Виконуємо роботу, підтримуємо одні одних. Хочеться, щоб люди в тилу не забували, що в країні війна. Дивлюся в соцмережах — готуються до Нового року. Які можуть бути святкування, коли на фронті гинуть наші воїни? Коли плачуть їхні рідні… Єдине, чого чекаємо від наступного року, — змін. Сподіваюся, що 2024-ий рік буде вирішальним, бо мають відбутися вибори президента США і росії. Зрушаться геополітичні процеси. Вірю, що Україна переможе. Але війна — це тільки початок того, що нас чекає у майбутньому. Ще будуть потрясіння, дестабілізація, невдоволення одні одними. Війна — це тотальна розруха. Нам доведеться все відбудовувати і змінюватись самим. Без викорінення корупції погрузнемо в безпросвітності. Три основні напрямки розвитку успішної держави — економіка, наука і армія. Армію формуємо вже. Маю за честь бути в ЗСУ.