Очоливши на Тернопільщині політичну силу «За Майбутнє», яка згуртувала господарників, людей справи, Іван Адамович здобуває все більшу прихильність серед мешканців Тернопільщини. Що відомо нам про нього?

7 фактів з життя
1. Народився 29 травня 1972 року в селі Настасів Тернопільського району. Закінчив Тернопільське ПТУ № 10. З 1990 до 1992 року служив у Збройних силах України. У 2009-ому отримав ступінь магістра з економіки та менеджменту інвестицій у ТНЕУ. Був головою правління Товариства власників «Колос» у селі Настасів, там же створив підприємство «Агропродсервіс». У 2010 році був обраний депутатом Тернопільської районної ради. Чотири роки очолював обласну організацію «Аграрної партії України» на Тернопільщині, був заступником голови партії в Україні. З 2019-го — народний депутат України від групи «За Майбутнє». Секретар комітету аграрної політики і земельних відносин у Верховній Раді. З дружиною Тетяною виховали доньку Катерину і сина Павла. Мешкають у Великому Ходачкові.
2. Перші гроші заробив, працюючи у жнива на скирті в колгоспі, а також на картоплезбиральному комбайні. Це був 1992-ий рік. Зароблені кошти 22-річний Іван обміняв на $42. Разом із друзями поїхав до Мінська і на всі гроші накупив біжутерії, щоб продавати на ринку.
3. За 22 роки в агросекторі став своєрідним аграрним Ілоном Маском: заснував приватне підприємство, яке перше в Україні почало брати в оренду людські паї. В аграрний сектор потрапив випадково. У 1994-1997 роках мав у Тернополі гуртівню з продуктами харчування, торгував соусами, горошком, макаронами, маргарином. «З мого села на ринку теж були підприємці, зокрема, пан Василь мав невеликий магазин, пасажирський бус. Він часто повторював: «Іване, як шкода колгоспу в селі». Наші рідні там працювали. Господарство тоді було великим і розвинутим, згодом його розділили між 998 пайовиками… Там люди мене добре знали, і давай просити. Навіть не знаю, як мене вмовили, але погодився. З 5 кандидатів за мене проголосували
70 %. Це було 19 грудня 1998 року, на самого Святого Миколая. Отак у 26 років я став головою колгоспу», — розповів Іван Чайківський виданню Agropolit.
4. Історія ПАП «Агропродсервіс»: «Якось мені потрапив до рук журнал україно-американської компанії «Ронко», яка допомагала проводити в Україні розпаювання, — поділився спогадами Іван Адамович. — Прочитав статтю про фермера з Херсонщини, який на своєму паї почав вирощувати овочі, і вирішив взяти ще два паї. Покликав я нашого юриста. «Якщо моя бабця Оля має пай, а ми на базі нього заснуємо підприємство, то чи ми можемо ще добирати паї інших власників в оренду?» — запитую. Тоді ще були сертифікати, не було виділено землі в натурі, не існувало державних актів. Юрист наступного дня каже: «В принципі, можна». Відтак у лютому ми створили ПАП «Агропродсервіс», а 11 червня 1999-го зареєстрували перше приватне агропромислове підприємство в Україні».
5. Чому пішов у політику? «Моя мотивація проста: платники податків сплачують величезні кошти, а натомість отримують в село дві лампочки і то з великим цоколем, — з гіркою іронією відповів Іван Чайківський. — Компанія «Агропродсервіс» сплатила за 2019-ий рік 249 млн. грн. податків. Соціальна інфраструктура в селах, дитсадки, дороги — це все заслуга підприємців, які працюють там, а не депутатів, які привозять одне вікно у сільський клуб і під оплески перерізають червону стрічку. Фактично влада не допомагає бізнесу розвивати соціальну інфраструктуру в селі, а в підприємцях бачить лише дійних корів. Вихід єдиний: брати на себе відповідальність, йти в політику і змінювати ситуацію».
6. «Іван трепетно ставиться до сім’ї, родини. Він мудрий батько, з ним і я завжди раджуся. В «Агропродсервісі» працюють його брати, дружать і підтримують один одного. Синівською турботою оточена мама мого чоловіка, яка живе в Настасові в хаті, де народилися і виростали хлопці Чайківські. Мій батько після смерті моєї мами переїхав на Хмельниччину, але зимуємо завжди разом у Великому Ходачкові. Тут у нас тепло, майже не користуємося газом, чоловік заготовляє вдосталь дров для альтернативної системи опалення. Наш дім — наша фортеця. Іван жартує, що це Великоходачківська філія, а я тут директор», — розповіла в одному з інтерв’ю дружина народного депутата Тетяна Іванівна.
7. «Духовність — це віра, — переконаний знаний аграрій. — Ходжу до церкви попросити здоров’я для близьких, рідних, друзів, працівників компанії. У храмі можу бути один на один з собою. Людина без віри — шмат м’яса. Робота — це моє хобі, хобі — це моя робота. Звичайно, є дрібнички, які подобаються. Збираю ретро-тарілки з різних країн: з Австрії, Угорщини, Польщі… У мене є невеличка мрія — зробити музей сільського господарства. Вже почали збирати експонати: є плуг XVIII століття, бронзові сокири, посуд часів трипільської культури. Мій брат Віталій теж загорівся цим проєктом, дозбирує експонати: вже є старі парові двигуни з перших с/г машин. Найстаріший експонат із моєї колекції старожитностей — бронзові серпи ІІ-ІІІ тис. до н.е.».