Планується створити цілу мережу сіл і міст-побратимів, адже відомо: у єдності – наша сила! Ініціатори цієї ідеї – активісти національного руху «Державницька ініціатива Яроша». Представляючи окремі населені пункти Тернопільщини, Львівщини та Рівненщини, вони нещодавно відвідали прифронтові села на Донеччині, де зустрілися з представниками місцевої влади та проукраїнськими активістами. Це була вже друга поїздка такого характеру, що тривала з 1 до 5 червня, у результаті якої побратимами стали: місто Дубно Рівненської області та село Павлопіль, Старий Самбір, що на Львівщині, та Андріївка, Великі Гаї Тернопільського району та села Гранітне і Старогнатівка, Копичинці Гусятинського району і село Мирне.
Про цю акцію, про те, чого вдалося досягти і загалом про життя у прифронтовій зоні «НОВІЙ…» розповів активіст національного руху «ДІЯ», керівник акції «Схід і Захід – разом!» Іван Сута.
– У результаті нашої першої поїздки Великі Гаї об’єдналися з Гранітним, а тепер до нас приєдналося ще й село Старогнатівка, – каже пан Іван. – Ночували ми у Юр’ївці, там воюють бійці з 8-го батальйону Української добровольчої армії під керівництвом Дмитра Яроша і є база, де можна зупинитися. На передовій об’їздили вісім сіл, але зустрічі з активом були у п’ятьох – у Павлополі, Андріївці, Гранітному, Сартані та Мирному.
– Акція «Схід і Захід – разом!», судячи з усього, поступово набирає обертів…
– Так, ми хочемо показати не лише у нас в країні, а й усьому світові, що нема чого розігрувати карту Схід-Захід як дві ворожі частини одного цілого. Ми розгортаємо широкий фронт і хочемо, щоб люди зі Сходу приїжджали до нас, щоб ближче з нами познайомилися і переконалися, що тут їм ніхто не ворог.
– Коли до нас приїжджали активісти зі Сходу, то просили особливу увагу приділити оздоровленню та культурно-просвітницьким вишколам дітей із прифронтових сіл. Про що домовилися цього разу?
– Про те, що на початку липня до нас на оздоровлення і відпочинок приїдуть діти із прифронтових сіл. Наразі маємо заявку на 40 дітей із трьох сіл, але очікуємо, що буде до 60-ти. В якому таборі вони будуть гостювати, – поки що сказати не можу, тривають перемовини, але плануємо, що діти зі Сходу будуть у нас два тижні, а тоді влаштуємо для них п’ятиденну екскурсію Західною Україною. Без сумніву, це піде їм на користь, вони відпочинуть від обстрілів, від постійного страху, зрештою, хоч спокійно виспляться. Плануємо також придбати для них подарунки. Звісно, це великий обсяг роботи, на все потрібні кошти, тому ми серйозно працюємо в цьому напрямку.
– А яка нині ситуація у прифронтових селах?
– Усі села обстріляні, багато людей звідти повиїжджали. Широкине, наприклад, знищене повністю, там уже ніхто не живе. У селах, що за п’ять-сім кілометрів від лінії фронту, відносно спокійно, але періодично і до них долітають снаряди «градів» та «ураганів». Заміновані також усі поля, то люди просять, щоб хоч трохи розмінували, бо нема навіть де корів випасати. Словом, не просто біда, а біда чорна. Люди кинуті владою напризволяще. Вони, напевно, нинішню владу Києва ненавидять більше, ніж Путіна.
– Усі, хто їздить на Схід, розповідають, що місцеві переважно туляться до наших військових, бо це єдиний їх захист…
– Це правда, бо поки є наші військові, то вони захищають місцеве населення, а якщо наші підуть, то прийдуть головорізи і там буде страшна картина. Взагалі люди дуже налякані й уже не сподіваються на щось добре. Зарплат немає, продуктів також, город не засієш, бо скрізь міни… Наприклад, Гранітне стояло на видобутку граніту й було досить небідним селом, сусіднє Мирне також жило за рахунок видобутку граніту, а тепер там усе заморожено. Тому й туляться до військових… Попри все, коли приїжджаєш на Схід і бачиш, що у тамтешніх людей починають загорятися очі, розумієш, що твоя робота немарна. Такі місії дуже потрібні і вони мають неабияке державотворче значення, і волонтери, громадські діячі працюють на цьому фронті, не покладаючи рук, а от основний фронт, той, що владний, – пасивний, я би сказав, навіть ніякий. Не сумніваюся: волонтери та добровольці все зроблять за владу, але потім і запитають з неї!
Джерело: НОВА Тернопільська газета