Нинішнє покоління юних футбольних уболівальників знає його як футбольного експерта з часом досить гострими коментарями. Хто трохи старший, пам’ятає Йожефа Йожефовича на чолі збірної України та київського «Динамо» і легендарну перемогу над московським «Спартаком» у Лізі чемпіонів у вересні 1994-го. Ну, а справжні аксакали бачили Сабо ще на полі і пригадають не менш легендарний матч збірних СРСР та ФРН у 1966-ому, другий тайм якого непоступливий Йожеф відіграв… зі зламаною ногою (заміни тоді не дозволяли).
Він — ціла епоха в нашому футболі і наступної суботи цій «ходячій легенді» виповниться 80 років. Недарма кажуть, що вік тих, хто народився 29 лютого, який у календарі раз на чотири роки, слід і ділити на чотири. Йожеф Йожефович справді стрункий, бадьорий і сповнений життєвої енергії, і дасть фору навіть 20-річним. Отож, давайте пригадаємо найцікавіші моменти з його біографії.
На любительському рівні (у чемпіонаті України серед колективів фізкультури) виступав за «Хімік» з Калуша (1957 рік). У юному віці грав на вістрі нападу і чимало забивав. Згодом два неповні сезони (1958 і 1959) провів у класі «Б» чемпіонату СРСР за «Спартак» (Ужгород).
У середині 1959-го року трьох закарпатських гравців — воротаря Андрія (Андреаса) Гаваші, оборонця Василя Турянчика і атакувального півзахисника Йожефа Сабо вирішило перетягнути до своїх лав київське «Динамо», найвпливовіший клуб УРСР. Ця трійця дебютувала 1 червня 1959-го у товариському матчі проти англійського клубу «Тоттенгем Готспур». Гаваші провів у Києві тільки два сезони, а Турянчик і Сабо стали ключовими футболістами «Динамо» у 60-их роках.
Сабо відразу став гравцем основного складу і діяв на правому боці півзахисту. Встигав не лише нападати, а й відпрацьовував під час оборони воріт.
У скандальній грі з “Торпедо” (Москва) у 1963 р. за заподіяння травми суперникові був дискваліфікований на рік і відправлений до військової частини внутрішніх військ. Лише через вісім місяців завдяки тренеру «Динамо» В. Маслову повернувся у великий футбол.
1965 року, ставши віцечемпіоном у складі «Динамо», закарпатський футболіст вперше увійшов до списку «33 найкращих», який складали за підсумками сезону. На своїй позиції у півзахисті Сабо був під 1 номером, випередивши «торпедівця» Валерія Вороніна, зірку не лише радянського, а й європейського футболу.
Швидко орієнтувався у кожній ігровій ситуації, мав потужний і точний удар як з лівої, так і з правої ноги. Добре виконував пенальті. Часто виходив на вістря атаки і діяв на місці центрфорварда. Жорстко діяв у єдиноборствах, надійно діяв під час персональної опіки суперника.
Дебютував у складі збірної СРСР 3 жовтня 1965 р. у товариській грі проти Греції. Був гравцем «основи» на чемпіонаті світу’1966, на якому збірна СРСР посіла 4-те місце. Сабо провів 4 із 6-ти ігор, пропустивши тільки останній матч групового раунду (він нічого не вирішував і Сабо, як і іншим основним, дали перепочинок), а також через травму (перелом ноги), отриману в півфіналі з ФРН, матч за 3 місце.
Був одним з ключових футболістів київського «Динамо», яке тричі поспіль вигравало чемпіонат СРСР у 1966-68 рр.
У 1968-ому перед матчами з Угорщиною в 1/4 фіналу ЧЄ разом з кількома гравцями збірної був звинувачений у порушенні спортивного режиму і відсторонений від збірної.
Повернувся до головної команди у 1971 році і взяв участь в Олімпіаді в Мюнхені’1972.
Кар’єру завершував у луганській «Зорі» і московському «Динамо».
Розпочав тренерську кар’єру у «Зорі» (1977 рік), з якою в чемпіонаті СРСР посів досить високе 9 місце. Потім тренував київський СКА, який впевнено вів до перемоги в другій лізі чемпіонату СРСР, проте ще до закінчення турніру отримав запрошення від вищолігового «Дніпра». Дніпровці тоді боролися за виживання і завдання зберегти команду у вищій лізі Сабо не виконав, а після 17 місця наступного року вже у першій лізі, тренера звільнили з посади.
Далі займав певні адміністративні посади у вітчизняному футболі, у тому числі був начальником команди «Динамо» (Київ).
На початку та в середині 1990-их тренував київське «Динамо», з яким виходив у груповий раунд Ліги чемпіонів у 1994-95 рр.
Вперше Йожеф Сабо очолив збірну України на двох матчах кваліфікації до ЧЄ’1996 восени 1994-го. Перший матч українці зіграли в «суху» нічию зі збірною Словенії, а другий виграли у збірної Естонії — 3:0.
Протягом 1996-99 рр. вдруге був наставником національної збірної України.
У відбірковій групі до чемпіонату світу’1998 Україна зайняла 2-ге місце, фінішувавши попереду Португалії. Перше місце посіла Німеччина. Проте у плей-оф українці у двоматчі поступилися майбутнім бронзовим призерам хорватам — 0:2 у Загребі та 1:1 у Києві.
У кваліфікації до Євро’2000 Україна посіла 2-ге місце у одній групі з Андоррою, Ісландією, Вірменією, Росією і Францією. У вирішальному матчі з Росією за друге місце в групі відбувся знаменитий гол Андрія Шевченка від бокової бровки. Тоді Йожеф Йожефович стрибав від щастя наче справді 20-річний.
Українці знову не зуміли пройти плей-офф, програвши Словенії — 1:2 на виїзді та 1:1 вдома.
До речі, під орудою Сабо українці не зазнали жодної поразки в відбірній групі — 5 перемог і 5 нічиїх, з яких дві — з чинним чемпіоном світу, збірною Франції на чолі із Зіданом (двічі — 0:0).
У 2004-ому році Сабо вчетверте очолює київське «Динамо». Тоді динамівці в третьому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів в першому матчі вдома програли турецькому «Трабзонспору» з рахунком 1:2. Йожеф Йожефович зумів поставити на ноги «розвалену» команду і в другому матчі динамівці сенсаційно виграли 2:0 і вийшли до групового турніру. Та на чолі команди Сабо був недовго, уже наступного сезону його змінив Анатолій Дем’яненко
У 2007 році відомий своєю емоційністю і запальним характером тренер черговий раз очолив київське «Динамо», прийнявши команду від Анатолія Дем’яненка, проте через погіршення стану здоров’я відійшов від керування вже за місяць.
У ніч з 2 на 3 жовтня 2007 року у Сабо стався серцевий напад, внаслідок чого тренер був терміново шпиталізований. Лікарям вдалося зберегти життя Йожефа Йожефовича, проте йому заборонили працювати з футбольними командами у зв’язку зі слабким серцем.
ВІЗИТКА
Йожеф Йожефович Сабо (угор. Szabó József) народився 29 лютого 1940 р. в Ужгороді (тоді Угорщині). Радянський і український футболіст та тренер, угорець за походженням. Заслужений майстер спорту СРСР. Заслужений тренер України. Неодноразово очолював київське «Динамо», а у 1994-ому та 1996-1999 роках тренував національну збірну України, провівши у ранзі наставника 32 матчі — третій показник в історії збірної після Олега Блохіна і Андрія Шевченка.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
