Уродженець Великих Бірок Анатолій Лютюк – монах і художник, культурний і громадський діяч, керівник Центру української культури в Таллінні, уже понад чотири десятки років живе в Естонії та розвиває українську культуру за кордоном. Проте і про малу Батьківщину не забуває – у 2004 році Анатолій Лютюк навідував Великі Бірки, а минулого тижня був «присутнім» там, так би мовити, віртуально – у селищі демонстрували фільм «Казка про Коника», знятий про нашого земляка та за його участі.

«Казка про Коника» – це перший документально-анімаційний фільм про війну на Сході. Один із головних героїв стрічки – Анатолій Лютюк, котрий неодноразово побував із волонтерською місією на Донбасі.

«Як Коник став волонтером»

Художник за освітою, Анатолій Лютюк свого часу став облатом святого Бенедикта, заснував Талліннську парафію Української греко-католицької церкви і талліннський Центр української культури, очолив український «Рух» в Естонії. З початком війни на Сході України Анатолій із однодумцями став активно збирати гуманітарну допомогу для військових і тамтешніх мирних мешканців, їздити в зону АТО з волонтерськими місіями, допомагати військовим з реабілітацією.

Дотримуючись своєї обітниці знаходити щось добре у кожному дні, він також шукає добрі історії. У цьому йому допомагає саморобний дерев’яний Коник, який стає героєм казок про тварин на війні, написаних за мотивами реальних подій.

Із цих поїздок народилася рукотворна книга з мальованими ілюстраціями, яка має назву «Казка про Коника». Її головний герой – дерев’яний коник, вірний супутник пана Анатолія під час поїздок на Схід України. Одна з оповідок має назву «Як Коник став волонтером». Загалом у книзі зібрані реальні історії про те, як люди і тварини допомагають одні одним на війні, не дозволяють втратити віру, підтримують одні одних. «Коли я поїхав на фронт, то зрозумів, що я нічого не знаю, тому я вирішив допомагати там, де я знаю, буду збирати історії про доброту…» – ділився із журналістами своєю ідеєю Анатолій Лютюк.

Коли почалась російська агресія на Сході України, Анатолій із друзями став активно збирати гуманітарну допомогу для військових і місцевих мешканців. Бійців забезпечували одягом і медикаментами, а цивільних — грошима, купували медичне обладнання для лікарень тощо.
За час воєнних дій естонці й українська діаспора зібрали понад 600 тисяч євро. «Звичайно, для якогось українського олігарха це невеликі гроші, це зрозуміло. Але для нашої маленької країни це велика сума», – розповідав в інтерв’ю Анатолій Лютюк.

«Казка про Коника» та філософія Анатолія Лютюка знайшла втілення у документальному фільмі молодого подружжя українських режисерів Уляни Осовської і Дениса Страшного. Світова прем’єра стрічки відбулася на найбільшому документальному шоукейсі Балтійського регіону DocPoint Tallinn, а в Україні фільм був представлений на кінофестивалях Docudays UA і «Молодість». Уже з 9 вересня фільм «Казка про Коника» вийшов на широкі екрани України.

«Не ми робили кіно, а воно – нас»

Для Дениса Страшного та Уляни Осовської цей фільм особливий, адже їхньому знайомству, яке згодом переросло у творчий тандем та у шлюб, пара завдячує Анатолію Лютюку. Кіномитці навіть називають Анатолія Лютюка своїм «хресним дідом». У 2014 році Денис після поранення на Майдані потрапив на реабілітацію до Естонії, а Уляна на той час була волонтеркою.

– Ми опинилися у потрібний час у потрібному місці для цього фільму, — розповідав режисер та продюсер стрічки Денис Страшний. – Анатолій Лютюк – це людина, до якої варто прислухатися. Цікаво спостерігати за його життям. Він — волонтер і активіст багато десятків років. Це поєднання духовности, мистецтва й активізму в одній людині стало цікавою темою для досліджень. Після знайомства з ним ми рік за роком почали приїжджати до Анатолія в Естонію, супроводжувати його під час волонтерської місії, почали дружити, – і так вже почав народжуватися, власне, фільм.

Робота над фільмом тривала з 2015 року, відтак «Казка про Коника» створювалася близько семи років.

– Головна ідея цього фільму – як шукати конструктив у складних умовах, в тому числі й на війні, – зазначає режисерка та продюсерка Уляна Осовська.

– Ми іноді жартуємо, що це не ми робили кіно «Казка про Коника», а воно нас робить і зараз, – зазначив Денис Страшний. – Ми зробили кіно для того, щоб не розповідати кожному окремо, що ми знаємо таку людину, а щоб створити можливість, аби кожен міг побути з ним поруч. Ми прагнули показати, що таке можливо, адже це документальний фільм, а не вигадка авторів.

Великі Бірки – з великою душею!

– У середу, 27 жовтня, режисери «Казки про Коника» Денис Страшний та Уляна Осовська особисто репрезентували стрічку у Великобірківському ліцеї ім. Степана Балея, – розповіла «НОВІЙ…» начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту Великобірківської селищної ради Ольга Урманець. – Загалом це був уже 10-ий показ фільму в містах України, і перший – не в кінотеатрі, а в приміщенні навчального закладу. Для малої Батьківщини Анатолія Лютюка режисери зробили приємний виняток. Анатолій Кузьмич – людина неймовірної глибини, унікальної духовности та філософського складу розуму, ідейний натхненник багатьох потужних міжнародних проєктів… У Великих Бірках він народився і жив до 7 років, а, переїхавши до Естонії, зумів створити там «малу Україну» і показати місцевим усю самобутність української культури.

У 2004 році Анатолій Лютюк разом зі своїми синами навідував Великі Бірки – заходив на рідне подвір’я, пив воду з батьківської криниці… Із 2017 року ми активно спілкуємося та співпрацюємо з Анатолієм Лютюком.

До його проєкту рукописної «Книги Добра» — унікального видання про добро і людяність у найважчі часи (ідея книги зародилася в Анатолія ще до численних поїздок в зону АТО як збірка життєствердних історій про вияви доброти), долучилися і діти-школярі із Великих Бірок. Це був унікальний і натхненний досвід!

Такою ж неймовірно теплою та надихаючою, попри дуже непросту і болючу тему, видалася і презентація документально-анімаційного фільму «Казка про Коника» у Великих Бірках. («Великі Бірки – з Великою Душею!», – так згодом тепло відгукнувся про показ режисер Денис Страшний, – авт.) Дякуємо усім творцям фільму за неймовірні емоції та збереження правдивої історії! А оскільки зал не вмістив усіх охочих подивитися стрічку (показ відбувався із дотриманням усіх карантинних норм), режисери люб’язно надали нам відеокопію фільму і дозволили організувати покази для тих, кому небайдужа наша історія і хто хоче відшукати добрі історії навіть у нелегкі часи…

Джерело: НОВА Тернопільська газета