Упродовж семи днів не стихали оплески глядачів, пристрасті на екрані і хвилювання за лаштунками… Але місто ще живе кіносвятом, і крапку ставити ще зарано…

І Всеукраїнський форум “КіноХвиля” (а мова йде, як ви уже, вочевидь, зрозуміли, саме про нього) стартував у нашому місті у четвер, 3 листопада, — на радість усім кіноманам та кіногурманам. Захід унікальний та безпрецедентний, адже кінофестивалів багато, а кінофорум — один. У його програмі — не лише перегляд понад півсотні кінострічок — як ретро-шедеврів майже сторічної давнини, так і сучасних стрічок, а й щоденні інформаційні панелі та майстер-класи з кращими українськими режисерами, акторами, продюсерами, сценаристами та аніматорами. Такого не те що в Тернополі — у всій Україні ще не було! “Прописав” фестиваль у нашому місті — бо ж планується, що захід стане щорічним, — його організатор та натхненник, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Леонід Бицюра. Організаторам фестивалю варто віддати належне: зібрати в одному місті таку кількість кіномитців ще й розподілити програму таким чином, аби тернополяни могли усіх почути-побачити, було дуже і дуже нелегко. Проте їм це вдалося… І хоча усього, що відбулося за шість кінофорумних днів, не те що в одній статті — у цілій газеті не переповісти, все ж спробуємо…

Чи стане Тернопіль столицею кіно?..

Чутки про смерть українського кіно, виявляється, дуже перебільшені: такий висновок напрошується після спілкування з головою Державного агентства України з питань кіно, продюсером і актором Пилипом Іллєнком та головою Національної спілки кінематографістів України, кінокритиком та кіносценаристом Сергієм Тримбачем.

“Нині, як ніколи, актуальні такі заходи, як “КіноХвиля”, що стосуються просування українського кіно, — зазначає Пилип Іллєнко. — Кожен фестиваль, кожна прем’єра, які присвячені українському кіно, є дуже важливими, адже дають можливість дивитися глядачам українські фільми і розуміти, що наше кіно має перспективу. Цьогоріч держава виділила на фінансування українського кіновиробництва найбільше коштів за всі роки незалежності. Нині лише за підтримки Держкіно у виробництві знаходиться більш ніж півсотні стрічок —  і ігрові, і повнометражні, і анімаційні, і короткі метри, і документальні фільми. Але фінансування національного кінематографа не можна зводити лише до фінансування створення самих фільмів. Треба активно просувати Україну як кіновиробничу країну, як локацію для зйомок, як сервісну країну… Власне, таку ж мету має і “КіноХвиля”…

Що ж, цілком можливо, що кінофорум може стати початком перетворення “файного міста” на столицю — ну, хоча б столицю українського кіно…

На колір і смак кіноман не всяк

Писати про кінофорум як годиться або як душа бажає — ось в чім питання.  “Як годиться” —  означає фільм за фільмом, в точній відповідності до програми щоденних переглядів. Знайти слова для хвилюючого “Гнізда горлиці” режисера Тараса Ткаченка, що змусив усе жіноцтво у залі тягнутися до носовичків (зрештою, що там жіноцтво, навіть Пилип Іллєнко зізнався, що під час перегляду не втримався від сльози!), та драматичних “Осінніх спогадів” — про війну та “поствоєнний” синдром і кохання, яке допомагає пережити найважчі життєві  потрясіння. Таємниці української анімації, яка навіть знаменитим діснеївським мультикам фори дасть, відкривав для тернополян метр української анімації,  художник-мультиплікатор та режисер Євген Сивокінь — один із безпосередніх творців знаменитих мультфільмів серії “Як козаки…” А як не згадати містичного “Чунгула”, від якого — мурашки по шкірі чи “Гетьмана” режисера Валерія Ямбурського, який відкрив нам нового Богдана Хмельницького… А ще було ж і кіно документальне, і родом з журналістики, і навіть провокаційне експериментальне кіно. Тернопільський кінофорум дивував і вражав, епатував і змушував замислитися, ділився досвідом і навчав…

Аншлаг під час відвідування кінофоруму був доволі прогнозованим, але, тим не менше, не завжди зал “Палацу Кіно”, який приймав кіномарафони, бував заповненим вщент. Зрештою, переповнені душі важливіші за переповнені зали. А ті, хто побачив хоча б дещицю з програми “КіноХвилі”, забудуть побачене не скоро…