Світ, у якому помилки виправлялись програмними кодами, залишився в минулому. Війна не дає права на «перезапуск» – лише на швидке рішення і холодний розрахунок. Ця історія про те, як символи програмування перетворилися на координати цілей, а розробник мобільних ігор став «очима» підрозділу, від яких залежать життя побратимів і цивільних.

Після масштабного вторгнення Андрій відвіз родину в безпеку, а сам прийняв чоловіче рішення – приєднався до війська.

Так айтішник перетворився на гвардійця з позивним Ейр. Нік, з яким проводив багато часу в мережі, тепер став другим ім’ям у рації.

«У дронщики я потрапив випадково. У підрозділі запитали, хто тямить в інженерії та електроніці. А я все життя щось конструював, тож зголосився. Так і потрапив до підрозділу, який займався БПЛА», – згадує Ейр.

Перший бойовий виїзд ледь не став останнім. Їхня автівка наткнулася на дрон, який чекав їх на узбіччі. Досвідчений побратим розстріляв його впритул.

«Дрон загорівся, але не вибухнув. Секунди розтяглися у години. Ми розуміли: стояти не можна, бо прилетять ще. І тільки-но встигли вискочити з машини за сто метрів, як здетонував боєприпас на тому дроні. Тоді я вперше відчув себе, ніби на полюванні, коли полюють на мене», – говорить нацгвардієць.

Ейр став «очима» підрозділу. Його робота – аеророзвідка. Це довгі години польотів і вся увага на екран, пошук ворога, виведення нашої піхоти зі складних ділянок. Були й специфічні завдання: коли рації мовчали, до дрона чіпляли мегафон, і пілот доносив повідомлення до піхотинців у бліндажі з неба.

«Пам’ятаю, як вперше побачив ворога. Помітив на екрані трансляції дві постаті. Вони рухались вздовж посадки. Кажу черговому: «Бачу рух». Далі – команда ударним групам, моє коригування, і цілі знищені. Вони часто навіть не ховаються, таке враження що їх просто, як одноразових женуть вперед під страхом.

Але війна – це не лише небо і розвідка. Під час роботи в Мирнограді до групи Ейра прийшла пара місцевих жителів – цивільних. Чоловік благав вивезти його дружину з десятирічним сином. Військові узгодили все з командуванням.

«Коли настав час евакуації, побратим гвардійця, віддав малому свій бронежилет і каску. Дитина сяяла від захвату, не зовсім розуміючи, наскільки тонка межа відділяла їх від біди», – розповідає чоловік.

Цивільні часто чекають до останнього, коли волонтери вже не можуть доїхати, і єдиною надією залишаються військові. Той чоловік, що довірив свого сина Ейру, зрештою теж вийшов, залишивши бійцям ключі від хати та запаси води. Гвардієць зітхає: це велика проблема, коли люди чекають до останнього, доки волонтери вже не можуть доїхати, і єдиною надією залишаються військові. Але поки в небі є такі пілоти, як Ейр, у тих, хто на землі, залишаються шанси на життя. І у військових в окопах, і у цивільних, які не змогли вчасно залишити зону бойових дій.

Зраз Ейр займається не лише повітряною розвідкою, а й працює з побратимами над вдосконаленням своїх дронів. Технології не стоять на місці, тож це змушує шукати нові підходи та рішення. В цьому допомагає і колишній досвід роботи в дослідницькому аналітичному центрі, і бажання діяти якомога ефективніше на фронті, і розвивати індивідуальні навички операторів дронів і спроможності свого підрозділу.