Хто він? “Тіньовий” ділок? Торговець зброєю? Людьми? Чи, чого доброго, наркодилер? Ситуацію допоможе прояснити друге фото, датоване 1981 роком. На ньому — щасливий володар “Золотого м’яча”, відомий форвард тодішнього Bundesteam Карл-Хайнц Румменіге. Молодий чоловік з призом від France Football і сердитий літній добродій — одна й та ж особа, лише розділена в часі майже 40 роками. Німеччина тоді захоплювалася ним і навіть обожнювала, наскільки це можливо для раціональних і поміркованих германців. З належною шаною ставиться вона до нього, голови правління ФК “Баварія”, і тепер. З пошаною і доброю пам’яттю про його колишні заслуги як гравця. Однак це не завадило їй руками своїх фіскальних органів накласти на нього зазначений не такий уже й маленький штраф.

Чим же провинився перед фатерляндом шановний гер Румменіге? Повертаючись з поїздки в Катар, він привіз два подарованих йому годинники Rolex ціною майже 100 000 євро.  Згідно з німецьким законодавствои, при ввозі речей на таку суму необхідно заплатити податок з обігу (19%).  Карл-Хайнц Румменіге чи то знехтував цією нормою закону (що трохи дивно для німця), чи забув про неї, однак покарання в будь-якому випадку не забарилося: адміністративний суд баварського міста Ландсхута не задовольнили  пояснення футбольного ідола, що годинники подаровані і уже вживані — закон, як говорилося у вердикті, не робить винятків для подібних подарунків, і, відповідно, для осіб, які їх отримали.

Штраф, що значно перевищував податкові “прогрішення” (інформація для роздумів нам),  довелося таки заплатити, причому на статусі  Румменіге і ставленні до нього з боку співвітчизників це ніяк не позначилося. І він, як можна судити з третього фото,  зовсім непогано почувався на традиційному пивному святі у Мюнхені в компанії недавнього “зека” німецької “тюряги” Улі Хеннеса (мав значно серйозніші податкові гріхи) і тодішнього головного коуча “Баварії” Карло Анчелотті.  До речі, ще одна риса німецького менталітету: виявляється, можна цокатися бокалами зі знаменитим баварським пивом і приязно усміхатися маститому “дону Карло”, а буквально через кілька днів — без зайвих церемоній відпровадити його у не дуже почесну відставку. Інтереси справи — понад усе. Ordnung ist Ordnung!

Найперше виникає запитання, чи можлива схожа ситуація в нас? Щиро кажучи, важкувато уявити, щоб наші компетентні органи висунули таке звинувачення, приміром, Олегу Блохіну чи Леоніду Буряку. І справа тут навіть не в особливому статусі футбольних зірок (у Німеччині він, як мінімум, не нижчий, ніж у нас), а в різниці між педантичним дотриманням букви закону і трактуванням його як зручного дишла. Чи не тому становище Німеччини та України в європейській ієрархії держав дещо різниться?

Ігор Дуда