Нині з-поміж економічних, політичних і військових проблем особливе місце в країні посідають проблеми людей, які не з власної волі залишили свої домівки, часто зруйновані й розорені, залишили роботу і виїхали в нікуди. Навіть ті, хто має родичів, спроможних і готових допомогти, не можуть розраховувати на безкінечну підтримку. Так чи інакше треба вирішувати проблеми житла, працевлаштування, садочка або школи для дітей і, що страшно, – більшість навіть не має уявлення про своє майбутнє.

«У Криму не бачили майбутнього ні для себе, ні для дитини…»

— Мене не влаштовувало те, що Росія окупувала Крим, не влаштовувала й політика, з якою я ніколи б не змирилася. Ми переїхали, бо не бачили там майбутнього ні для себе, ні для дитини. Дедалі більше почали стикатися з тим, що таким, як ми, повітря не вистачає вільного, українського, – розповідає 30-річна Юля Білецька.

Вона з синочком Костиком та батьками переїхала з Алушти до Тернополя в квітні 2014-го. Рішення прийняли спільно, бо бачили, що якщо залишаться в Алушті, нічого доброго не буде. У людей були ворожі настрої, всюди з’являлися російські прапори, білборди з пропагандою, а 16 березня відбувся так званий референдум, і Крим перейшов до Росії.

– Мені не страшно було переїжджати, – зізнається Юля. – Вибрали Тернопіль, бо тут у нас є далекі родичі по батьковій та материній лініях. На збори було два тижні. Взяла дитину, валізу, сіла у потяг і поїхала до Тернополя. Знала, що там нас зустрінуть родичі, але коли ми приїхали, вони… не прийшли.

Тоді ще не було організацій, які б займалися переселенцями, і куди йти, до кого звертатися, – не знали. В Юлі був номер телефону активістів з «Автомайдану». Зателефонувала. Вони відгукнулися. На два дні, то якраз були вихідні, їх з сином поселили в готелі, а в понеділок приїхали Юлині батьки.

– Я за фахом економіст і в Алушті працювала в одному із банків, – каже жінка. – Звідти мене перевели до Тернопільського відділення. Костика ми віддали в садочок, найняли квартиру. Все якось закрутилося і в нас не було часу на депресію, не було часу думати, що ми не такі, як усі. Костикові на той час було чотири рочки, але він швидко пристосувався до дітей у групі і навіть учив їх російської мови. Нині він уже навчається в першому класі, а я, крім того, що працюю, зайнялася вишивкою. Вишиваю картини, сорочки, рушники. Допомагає те, що в Тернополі я не сама, що в мене є син, що зі мною переїхали батьки. Вони мене дуже підтримують.

У планах – зламати стереотип про переселенців

Юля розуміє, що вона не сама, а скільки в Тернопільській області переселенців з Криму, Донецька, Луганська, які потребують допомоги і не знають куди звернутися. За два роки вона не раз чула, що переселенці дуже пасивні, і вирішила зламати цей стереотип.

– Торік у грудні в дружній ресторації «Мамонт» для внутріпереміщених осіб організували благодійну акцію, і я побачила, що насправді нас багато, – розповідає Юля. – Після різдвяних свят в інтернеті почала шукати інформацію про переселенців на Тернопільщині і не знайшла жодної організації, яка б займалася лише їхніми проблемами. Тоді, власне, й виникла ідея створити громадську організацію «Об’єднання вимушено переміщених осіб «Наше майбутнє». Мета організації – сформувати єдиний реєстр, щоб мати інформацію про кожного переселенця, бо наразі такої бази даних немає ні в кого. Червоний Хрест має дані про переселенців, які до них зверталися за гуманітарною допомогою, соціальні служби – тих, хто оформляв довідки, в Управлінні МНС у Тернопільській області є інформація про тих, кого вони зустрічали. Наша організація буде джерелом інформації – куди можна звернутися, де шукати допомоги. Будемо також співпрацювати з іншими організаціями, адже насправді у вимушено переміщених осіб є дуже багато проблем. Основні – відсутність житла, безробіття, отримання статусу переселенця. Є також проблема з помешканнями, які в людей залишилися на Сході і в Криму. Наприклад, у нас є квартира в Криму, але продати її ми не можемо. Виходить, що вона наша лише на папері і то поки що. У Криму приймають якісь свої закони й поширюються чутки, що якщо ми не переоформимо своє майно згідно з російськими законами, то воно буде передане державі. Для того, щоб переоформити на ті їхні кадастри, нам потрібно мати російський паспорт, а ми його не отримували. Нині повертатися до Криму за паспортом страшно. Ми не можемо почуватися там у безпеці… Сподіваємося, що все-таки Крим повернуть і ми повернемося, але наразі потрібно вирішувати проблеми, з якими ми стикаємося тут, і жити.

Замість P.S. ГО «Тернопільський прес-клуб», обласна організація Товариства Червоного Хреста і ГО «Об’єднання вимушено переміщених осіб «Наше майбутнє» запрошують усіх переселенців на благодійну передвеликодню акцію, що розпочнеться 27 квітня, о 14.00, і триватиме до 29 квітня на вул. Гоголя, 2 (навпроти ТНТУ). Детальніше за телефоном (096) 181 16 86, Юля Білецька.