«Вас вітає вокальний квартет «Акорд» з файного міста Тернопіль»! Уже однієї цієї фрази вистачило, аби тернополяни, які стежать за перипетіями вокального шоу «Голос країни», затамували подих і взялися тримати кулаки за наших земляків! Але уже з перших їх акордів і так стало зрозуміло, що тернопільських «акордівців» на «найголосистішому» шоу чекає неабиякий успіх! Так, власне, і сталося! Вони і на «сліпих» прослуховуваннях, зачарувавши голосом та харизмою, розвернули до себе усі чотири тренерські крісла, і під час вокальних боїв, хоч і поступилися суперниці Альоні Карась, «за бортом» шоу не залишилися. Почавши свій шлях у шоу як підопічні Тіни Кароль, нині «акордівці» перейшли до Джамали, котра не скупилася на компліменти талановитим тернополянам. «Вокальна майстерність найвищого рівня. Це просто геніально!» — не стримувалася Джа. Не дивно, що після такого тріумфу у рідному місті «зловити» «акордівців» Володимира Футорського, Ярослава Якимчука, Андрія Затонського та Володимира Гапія для інтерв’ю дуже і дуже складно. Проте «НОВІЙ…» це вдалося! Отож, ексклюзивні подробиці з життя гурту — із перших вуст…
— Хлопці, скажіть чесно: не образливо, що от ви лауреати міжнародних конкурсів, уже пів-Європи об’їздили, а таке враження, що журналісти вас «заново відкрили» для себе тільки тепер, після «Голосу…»?
Андрій Затонський: — Ну, завжди ж згадують, коли десь «прозвучиш». А тут наш «Голос…» прозвучав на всю Україну! Хоча мушу сказати, загалом у нас багато талановитих музикантів — і молодих, і з досвідом, котрі вже мають чималий репертуар, але їх не знають у Тернополі… Зате їх знають у Варшаві, Нью-Йорку, Римі, Монако…
— Те ж можна сказати і про квартет «Акорд»?
Ярослав Якимчук: — Так, на жаль… За межами країни ми вже показали себе і маємо свою аудиторію, свого слухача. А на «Голос країни» прийшли, аби донести і до українців українську пісню у нашому виконанні…
Володимир Футорський: — Виступали у Франції, Німеччині, Польщі, — в останній ми доволі-таки часті гості… Іспанію відкрили для себе порівняно нещодавно, завжди добре нас приймає Італія.
Пригадую, як ми гостювали у Римі у грудні 2016-го — просто неймовірні враження залишилися після виступу на площі Мадонна дей Монті, відвідин базиліки Ясел Христових, колядування у соборі Святого Петра під час національної різдвяної прощі українців Італії… Коли співаєш на найбільшій площі Ватикану разом із багатотисячним натовпом, — це просто до мурах по шкірі…
— Музика, звичайно ж, не має кордонів… Але ваша «цільова аудиторія» — це здебільшого наші земляки чи і європейська публіка також?..
Андрій Затонський: — Фактично «фіфті-фіфті», себто п’ятдесят на п’ятдесят… Ми співаємо ж не лише українською, а й італійською, англійською, французькою, польською і навіть латиною! Коли виступали в Іспанії, зал був заповнений як українцями, так і іспанцями. І навіть не знаючи мови, вони дуже добре реагували на наші пісні… Зрештою, українська пісня знаходить відгук у будь-якому куточку земної кулі. Це перевірено, і не тільки нами… (Сміється, — авт.) Проте якщо говорити саме про наш квартет, де б, у якій би країні ми не виступали, завжди нашою «візитівкою» є саме українська пісня.
Ярослав Якимчук: — Скажімо, саме нашою народною піснею ми півтора року тому «проторували» собі шлях у польський телеконкурс «Тільки музика», де дійшли до півфіналу… Вибираючи композицію для участі у шоу, ми вирішили зробити «хід конем» і заспівати… «Ой, чий то кінь стоїть»! І, як виявилося, не прогадали… Приємно було відчувати потужну підтримку: за нас поляки і потужно голосували, і компліментами нашу сторінку у соцмережах закидали… Не було жодного негативного коменту!
— Квартет «Акорд» існує з 1998 року, у нинішньому складі ви вже п’ятий рік. Що потрібно, аби «зіспіватися» разом?
Андрій Затонський: — Скільки разом працюємо, стільки й зіспівуємося… Межі досконалості немає. (Сміється, — авт.) Для добре зіспіваного ансамблю п’ять років — це ще дууууже небагато.
Володимир Футорський: — Це дуже тяжка рутинна робота. Треба, аби не лише голоси, а й душі в унісон настроєні були. Щоб і характери зійшлися, і навіть зовнішність гармоніювала – щоб ніхто на сцені не «випадав» із ансамблю (Сміється, — авт.) Всі частинки «пазлу» мають зійтися. Щодня ми проводимо разом по 3-4 години. Репетиційний процес, звичайно ж, не завжди йде «як по маслу». Бувають і непорозуміння, бо в кожного є своє бачення, «прочитання» того чи іншого музичного твору.
Володимир Гапій: — Є спільне бажання співати, спільне бажання творити гарну музику. Ці спільні моменти допомагають нам «згладити» усі розбіжності і триматися «на плаву». Але якщо йдеться про загальне бачення пісні, то ми завжди дослуховуємося до думки нашого керівника, заслуженого артиста України, чудового музиканта та аранжувальника Євгена Івановича Гунька. До слова, композиція, з якою ми пройшли на «сліпі» прослуховування «Голосу країни…» «Ой, чий то кінь стоїть» — це його обробка, яку ми співали, ще будучи студентами педагогічного університету… Нам так ця пісня запала в душу, що ми попросили переробити її на чоловічий склад, і відтоді вона у нашому репертуарі…
— Хто ваш слухач? У вас в репертуарі як українські народні пісні, так і музична класика, духовні піснеспіви і сучасні пісні…
Ярослав Якимчук: — Ми починали з духовної, народної пісні, і це наша любов назавжди. У нас є музичні програми з колядками, з народними піснями, найкращими зразками світової класики. Нині ж працюємо над тим, аби додати до свого репертуару найкращі зразки популярної музики. Можемо запевнити, що це буде цікаво!
— Отак ви співали-співали і до «Голосу країни» доспівалися… Хто вас підштовхував до участі у вокальному шоу?
Володимир Футорський: — Життя підштовхувало! (Сміється, — авт.) Коли ми торік були в Італії, колядували з нашими земляками, нас часто запитували: «Хлопці, а чому вас ніде не чути? Як так?.. Чому вас немає на телебаченні?» І тоді ми зрозуміли, що треба зробити так, аби пісню у нашому виконанні почули! На «Голос країни» ми «поклали око» вже давно, ще три-чотири роки тому, але, на жаль, на той час у шоу ще не було формату для квартетів. А цьогоріч усі обставини посприяли…
— Пройшовши «сліпі» прослуховування і тріумфально розвернувши усі чотири суддівські крісла, ви досить довго вагалися з вибором наставника. Не сподівалися, що обиратимете аж з-поміж чотирьох тренерів?
Володимир Гапій: — Скажемо так, не всі з нас сподівалися… (Сміється, — авт.) От, наприклад, я був оптимістично налаштований: «Побачите, хлопці, обернуться всі…»
Ярослав Якимчук: — Я ж, навпаки, казав: «Господи, буду вдячний, якщо хоч хтось один повернеться…» Коли їхали до Києва, то планували наставником обрати Тіну Кароль — нам імпонував її підхід до учасників, те як вона намагається розкрити їх потенціал. Але Джамала так нас «захвалила», що ми завагалися…
Володимир Футорський: — Я ще на сліпих прослуховуваннях усіх намагався переконати: а, може, йдем до Джамали?… Але доля розставила все по своїх місцях: вийшло так, що стали підопічними і Тіни, і Джамали… Ми раді, що Джамала вдруге боролась за нас і цього раз без вагань з-поміж трьох суддів обрали її. Це співачка європейського рівня, професіонал своєї справи! Що буде далі — інтриги не розкриватимемо, дивіться «Голос країни», усе побачите самі…
— Знаю, без форс-мажорів на шоу не обійшлося…
Андрій Затонський: — О, так! Історія нашої появи на «Голосі країни» розпочалася із форс-мажору! У цьому сезоні усіх учасників на сцену піднімає спеціальний ліфт. І от лаштуємося до свого виходу ми: готовність номер один, камери працюють, і за лічені секунди до підйому на сцену… зникає світло! Ми спочатку подумали, що це такий хід, аби більше заінтригувати глядача, але по тому, як усі заметушилися, зрозуміли, що це точно незапланований хід… (Сміється, — авт.) На добрих півтори години ми у тому павільйончику застрягли…
Володимир Гапій: — Сміх-сміхом, але на той момент ми і перехвилювалися добряче… Бо ж уже налаштувалися на виступ, а тут треба давати «задній хід», емоції спадають… Але добре, що нас четверо — ми один одного підтримували. Більше того, ще й інших учасників заспокоювали…
Ярослав Якимчук: — Зрештою, без творчого хвилювання, емоцій, немає і пісні. Тішимося, що усі переживання «трансформували» у вдалий виступ.
Володимир Футорський: Сцена «Голосу країни» — це така «школа життя»! Тут усі: і музиканти, і гримери-візажисти, і перукарі, і всі-всі причетні — справжні профі, майстри своєї справи. Тішимося, що мали щастя працювати з ними!
— Домашні вас підтримували? І взагалі, дружини до музики не ревнують?
Андрій Затонський: — Вони ж знали, за кого заміж виходять… У мене, наприклад, дружина також музикант, вона завжди мене підтримує у всіх творчих починаннях. Це дуже надихає, бо без підтримки найближчих і найрідніших немає і бажання творити.
Ярослав Якимчук: — Музика для нас із дружиною — спільна любов та покликання, тож і усі домашні обов’язки ділимо спільно. Вона — хореограф у Тернопільській обласній філармонії, і коли вона гастролює, я сиджу вдома з дітьми, а коли у нас гастролі — то вона…
Володимир Футорський: — А моя дружина просто дуже любить музику і наш спів…
Володимир Гапій: — Наша сім’я і квартет «Акорд» утворилися одночасно, і відтоді ми разом і у горі, і в радості! Тішимося, що маємо таку потужну «групу підтримки», як наші рідні, і жартуємо, що, може, з часом переростемо у сімейний ансамбль…
— А на спільний відпочинок вас ще вистачає?
Ярослав Якимчук: — Так, аякже! І всі дні народження святкуємо разом — з дружинами та дітьми, і відпочивати разом вибираємося. Звичайно ж, буває, що після спільного відпочинку і один від одного мусимо відпочити…
Володимир Футорський: — Добре, що кожен з нас має на що переключитися. У всіх є село чи дача, і ніхто з нас не цурається простої фізичної праці… Скажімо, коли я на вихідні приїжджаю до батьків у село і там беруся їм допомагати, чую від сусідів: «О, дивися, це вже інша справа: лопатою орудувати — це тобі не на сцені співати…» (Сміється, — авт.)
Джерело: НОВА Тернопільська газета