Леонід Костянтинович Каденюк — перший космонавт України, Герой України, генерал-майор авіації, кандидат технічних наук.

Народився 28 січня 1951 року у с. Клішківці Хотинського району Чернівецької області. Батько — учасник війни, працював учителем праці й фізкультури в Клішковецькій восьмирічній школі № 2. Мати — вчителька молодших класів тієї ж школи.

У 1971 році закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (ЧВВАУЛ). 1971-1994 рр. — служить льотчиком-інструктором ЧВВАУЛ, космонавтом-випробувачем, льотчиком-випробувачем, інженером-випробувачем. Відібраний до загону космонавтів. Із понад 3000 льотчиків-винищувачів, з якими проходив відбір, придатними визнали тільки дев’ятьох. Пройшов повний курс загальнокосмічної підготовки з отриманням диплома «космонавт-випробувач». Освоював космічні кораблі «Союз», «Союз-ТМ», орбітальних станцій «Салют» і «Мир», готувався за програмою польоту на «Бурані».

1995 р. — перемога у відбірковому конкурсі для участі в міжнародному екіпажі космічного корабля «Колумбія».

1995-1997 рр. — успішне завершення програми підготовки до польоту.

19 листопада 1997 р. — старт у космос з мису Канаверал на космічному кораблі «Колумбія», місія STS-87.

5.12.1997 р. — повернення на Землю, адаптація, подорож найбільшими містами США та зустрічі з українською діаспорою.

12.01.1998 р. — приїзд в Україну. Урочиста зустріч у столиці. Присвоєння звання «Герой України».

Був одружений. Дружина Віра — викладач англійської мови вищої категорії. Син Дмитро з відзнакою закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка, провідний спеціаліст Державного космічного агентства України.

Він увійшов у вітчизняну історію як перший космонавт незалежної України. Йому було 67 років. Свій останній день народження Леонід Каденюк відзначав лише кілька днів тому,
28 січня. Пішов із життя космонавт раптово через три дні, 31 січня, під час пробіжки в одному з парків Києва. Серцевий напад…

Про космос Леонід Каденюк почав мріяти ще в 10 років. Уже за вільної України йому вдається втілити бажане. У 1997 році він здійснив космічний політ на американському шатлі «Колумбія».

«Якщо цю мрію зміг утілити хлопчик із буковинського села, так само може будь-хто, – повторював не раз він. – Мрія дає змогу людині долати труднощі, спрямовує, дисциплінує та допомагає досягати своїх цілей. Мене часто запитують: «У чому секрет вашого успіху?» Я відповідаю, що жодного секрету немає. Усе абсолютно просто: треба мати мету й багато працювати. Ось і весь секрет».

Пропонуємо вашій увазі уривки останнього інтерв’ю Леоніда Каденюка, яке він дав своїм землякам у Чернівцях торік у листопаді.

— Що найбільше вас вразило під час польоту на космічному кораблі «Колумбія»?

— Кожен етап космічного польоту має свої особливості і є джерелом відповідних відчуттів. На орбіті втрачається контакт із земним часом. Один оберт навколо Землі на цій висоті космічний корабель здійснює за 90 хвилин: приблизно 50 хвилин — день та 40 хвилин — ніч. Протягом 24 годин земної доби на орбіті день і ніч змінюються 16 разів. Звичайно, це впливає на біоритми та, відповідно, психіку. В орбітальному польоті відсутнє відчуття руху, поки не визирнеш в ілюмінатор і не побачиш, як швидко змінюються фрагменти земної поверхні.

— Яку інформацію, отриману в космосі, вважаєте найунікальнішою?

— Космос — не безкінечна порожнеча, як здається з першого погляду. Він переповнений унікальною інформацією і, вірогідно, й тією, про яку ми не підозрюємо, але потрібною, нескінченною кількістю питань і відповідей на них. Щоб визначити ці питання та знайти відповіді на них, необхідно володіти величезними знаннями з різних наук. Тому з чим більшою кількістю знань людина летить у космос, тим більше користі від неї як космонавта, тим цікавіше їй самій. Всесвіт — невичерпне джерело знань, так необхідних для збереження та прогресу земної цивілізації.

Одна з найвеличніших загадок Всесвіту — природа всесвітнього тяжіння — всюдисущої та всесильної гравітації. До неї нам ще належить «докопатися». Адже фізична сутність тяжіння залишається таємницею.  Сьогодні існують різні погляди на його природу. На мій погляд, проста до геніальності природа гравітації співвимірна з універсальністю ряду натуральних чисел від нуля й до безкінечності. А можливо, гравітація — це та прерогатива Вищого Розуму, таємницю природи якої він не планує розкрити перед людиною, оскільки з її допомогою керує Всесвітом, упорядкував і «тримає» цей порядок у «своїх руках». Тому віддати людям такий важіль він ніколи не погодиться. Можна також допустити, що гравітація — один із проявів постійної присутності Вищого Розуму як у Всесвіті, так і на Землі зокрема. І цю присутність ми постійно відчуваємо, існуючи в ній.

— Кілька років тому в Брайтоні зібралися понад тридцять лауреатів Нобелівської премії у різних галузях науки. Вони обговорювали проблему: «Звідки і як з’явився Всесвіт, життя і розум на Землі». І прийшли до висновку: нічим іншим, як діями Провидіння, Божественної сили це не можна пояснити.

— Споглядаючи Землю й космос, від враження отриманої унікальної інформації я все впевненіше усвідомлював, що спонтанно виникнути життя та розум на Землі не могли, що без стороннього Розуму й зусиль тут не обійшлося. У зв’язку з цим хочу нагадати висловлювання американського астронавта Джона Гленна: «Дивитися в ілюмінатор космічного корабля, бачити створене і не вірити в Бога для мене немислимо». Саме такий висновок зробив і я, неабияк зачарований враженнями та інформацією, отриманими в космічному польоті. На фоні надзвичайно жорстких умов космосу життєздатність Землі як планети виглядає космічним дивом.

— У вас багато російських колег. Чи порушували ви у розмові з ними теми неоголошеної війни?

— Наші стосунки практично припинилися. Хочу переказати зміст останньої розмови з одним із товаришів із Зоряного містечка. У їхніх мізках не відбулося жодної еволюції. Їхнє мислення і сприйняття реалій залишилися на рівні 60-70-их років минулого століття. НАТО — ворог, США — ворог, Європа загниває. І це відбувається з людьми з двома вищими освітами! Якось у розпалі телефонної бесіди мій колега каже: «Льоню, ти ж жив у Росії. Ти її знаєш». На що я відповів: «Для того, щоб знати Росію, треба, виявляється, не жити в Росії, а спостерігати за нею збоку, що вона витворяє на білому світі». Моє зауваження, що, розмовляючи зі мною, він, за їхніми мірками, спілкується з «українським фашистом», оскільки я люблю Україну, є її патріотом і пишаюся українством, він сприйняв мовчки.

У нас все своє: і герб — тисячолітній тризуб, символ київського князя Володимира Великого, який я взяв у космос і пишаюся цим, і жовто-блакитні кольори нашого прапора, який я також із гордістю взяв на навколоземну орбіту, і гривня. Коли Київська Русь у 988-ому році приймала хрещення, ті, хто через 800 років назвуть себе «русскіє», взявши наше слово «Русь», жили напівдикими угро-фінськими племенами, які до слов’янства не мали жодного стосунку. У розмові з ними розумієш, що вони не хочуть знати своєї історії, вони, швидше за все, її бояться, соромляться. І є чого соромитись. Вести з ними бесіди на такі теми, як я переконався, немає жодного сенсу.

— Свого часу ви були народним депутатом України…

— Я також відчуваю провину в тому, що відбувається в Україні. З певних причин не використав усіх своїх можливостей. Були пропозиції очолити партію чи створити нову. Для цього необхідне фінансування, тобто слід було іти в залежність від олігархів, а це поза моїми принципами.