«Прийдіть на збори «Оркестри волі». Наш захмелілий директор ударив музиканта…» — зателефонував минулого тижня до редакції представник колективу. «Володимир Грицай? Не може бути! Це ж інтелігентний чоловік…» — здивувалася. «Так виглядає із зали, а за лаштунками… Вже порушено кримінальне провадження, дають покази свідки», — відповів чоловік.
ПК «Березіль», 25-ий кабінет. Там відбуваються репетиції духового оркестру. Цьогоріч «Оркестрі волі» виповниться 31 рік, якщо колектив… не розпадеться. А, судячи з останніх подій, ситуація вкрай напружена. Не хотілось би виносити на широкий загал неприємний інцидент, адже для тернополян «Оркестра волі» — це віртуозна музика, розкішні марші й концерти на вулицях, площах і в парках. Проте конфлікт набрав таких масштабів, що днями майже всі музиканти написали заяви на звільнення. Ситуація потребує негайного вирішення з боку міського керівництва, оскільки колектив — муніципальний.

Або оркестр без директора, або директор без оркестру

На збори прийшли понад два десятки музикантів. Спілкуються в коридорі. «Збори треба починати вчасно, це не концерт», — каже один з чоловіків. Інструментів не розкладають, тільки хтось вийняв трубу з футляра і барабанщик зайняв своє місце. Обмінялися нотами на прощу до Зарваниці.

Володимир Грицай помітно нервує, але зважує слова. «Якщо вирішили провести збори, чому не сформували порядок денний?» — запитує. «У нас 20 років не було зборів — це нормально, а нині потрібен регламент?!» — обурюється хтось із музикантів. «Розриваю з вами контракт!» — звертається Грицай до музиканта з синцем під оком. «На якій підставі?» — запитують присутні. «На основі умов контракту…» — відповідає. «Володимире Богдановичу, згідно з колективним договором, питання звільнення потрібно погоджувати з профкомом», — зауважує художній керівник оркестру Михайло Віятик. «Мусить бути підстава для звільнення, а не самовільне рішення», — обурюється солістка Зоряна Вовк. «Не напружуйте ситуацію…» — «Послухайте колектив!» «Хвилинку, я не остання людина в оркестрі!» — емоційно каже Грицай. «І ми тут не останні», — відповідає солістка.

«Склалася патова революційна ситуація, коли верхи не хочуть управляти по-новому, а низи не можуть жити по-старому. Це назрівало вже кілька років, — бере слово головний диригент оркестру Мирослав Кушнірик. — Ми говорили з директором віч-на-віч, але не було реакції. 18 червня на зборах 20 із 25 членів колективу висловили недовіру директору, але нас не чують. Тому два виходи: або оркестр без директора, або директор без оркестру. Утім, керівник іде напролом. Не бачить себе ніким іншим в житті, а директором. Накипіло так, що перетікає глечик… Це підтвердив останній інцидент. Конфронтація може призвести до того, що в Тернополі не стане оркестру…»

«Оркестр буде за будь-яких умов!» — запевняє Володимир Грицай.

«Наберу музикантів через… центр зайнятости»

Музиканти невдоволено реагують на слова пана Грицая. На середину виходить художній керівник зі стосом паперів. «Це наші заяви на звільнення», — показує. «Прошу звільнити мене з посади артиста оркестру до завершення терміну угоди у зв’язку з порушенням директором законодавства про працю, що виражається в образливому та зневажливому ставленні до колективу, застосуванні сили до працівників, у періодичному зловживанні керівником алкоголем на робочому місці, постійними погрозами, невиплатою добових, відряджень, ненаданні інформації щодо руху фінансових коштів, що надходять від концертної діяльности колективу, в нереагуванні на прохання працівників покращити умови праці…» — зачитує одну з них. «Скільки заяв?» — запитує Володимир Грицай.

«Одинадцять», — відповідає Михайло Віятик. «Завтра передам заяви в бухгалтерію. У кого контракт закінчується в серпні, той припиняє діяльність як артист. Але вам доведеться повернути відпускні…» — наголошує керівник. Він не вмовляє музикантів залишитись, не шукає компромісу. «Вийду з відпустки і буду набирати новий оркестр через конкурсну комісію, через центр зайнятости», — додає. «Кажуть, у Києві багато вільних музикантів…» — іронізує хтось.

«Шановні колеги, розповім про недавній інцидент. Ми були на вулиці, зайшли до приміщення до початку робочого часу. За пультом стояв п’яний директор, — згадує деталі інциденту музикант Олексій Міхненко. — Проходив я повз Грицая, привітався. «Пишіть пояснюючу, чому запізнилися», — накинувся. Я терпляча людина, багато разів заступався за директора, старався залагодити конфліктні ситуації, але тоді вже не витерпів. «Добре, але ви тоді маєте написати пояснюючу, чому в нетверезому стані стоїте за пультом!» — відповів йому.

«З похмурими обличчями музики не буде…»

Конфлікт між директором оркестру музиканти записали на відео. Учасників колективу вкрай обурило те, що Грицай застосував силу до найстаршого серед них — Мирона Стасишина.

«Почалася словесна перепалка. «Ви — турки!» — кинув нам директор, — продовжує розповідь Олексій Міхненко. —  Мирон Броніславович обурився, сказав про диктатуру в колективі. Тоді директор схопив металевий стілець і запустив у нього… Людина при такій посаді таке собі дозволила… Ми викликали поліцію. Хоча керівник відмовився пройти обстеження, але навіть поліцейський підтвердив, що від нього тхне алкоголем… А після того Грицай помстився нам з Мироном Броніславовичем — звільнив».

«В оркестрі я з 1989-го року, допомагав формувати колектив, — розповідає музикант Мирон Стасишин, якого вдарив директор. — Володимир Грицай спершу нормально себе показав, але за роки між нами виникали конфлікти, бо я найдовше в колективі, розумію багато нюансів. Коли він прийшов на посаду, в оркестрі було близько 40 музикантів, а тепер нема кому грати… Найгірше, що він безліч разів приходив напідпитку…  «Не пий! Повернися обличчям до колективу!» — просив я. «Ти мене будеш вчити?!» — обурювався. Але ж, якщо диригент піднімає руки і не може «зловити» музику, то це — знущання! «Двері відкриті! Ніхто не тримає…» — його стандартна фраза. Під час недавнього конфлікту я спершу не встрявав, бо бачив, що він нетверезий. «Вас тут нікого не буде! Проведу реорганізацію!» — кричав керівник. Я тоді встав і сказав: «Реорганізація — добре, бо якщо директор хороший, а колектив поганий, то іде колектив, а якщо директор поганий, а колектив добрий, то іде директор». «Заб’ю тебе!» — закипів він. Схопив стілець і запустив у мене. Добре, що я відхилився, стримав руками, а могло бути й гірше… Це все бачили музиканти.  Лікарі діагностували у мене забій ока, гематому. Я не планував писати заяву про побої, бо ніколи не мав з таким справи, не хотів ні себе, ні його ганьбити. Думав, протверезиться, вибачиться. Але коли Грицай ще й пригрозив, що буде ставити свічки на моїх дітей і на мене, я вчинив за законом. П’яний ще буде Богом керувати?! Порушено кримінальну справу, я зняв побої, опитують свідків, буде суд…»

«Усі звинувачення — це наклеп чистої води», — заперечує директор. — Я 20 років керую оркестром і дію у правовому полі. Так було до минулого року, поки музиканти не захотіли керувати директором і грошима… Не дозволю витирати об себе ноги! Під час конфлікту я перший викликав поліцію, бо було зірвано робочий процес. Навіть не привітавшись, почали принижувати мене… Так, бійка була. Стілець летів. За півтори години вони так мене вивели, що я не втримався… Мене спровокували. Слідчі в усьому розберуться…»

На запрошення музикантів «Оркестри волі» на збори прийшов заступник міського голови з гуманітарних питань Леонід Бицюра. «Ніяких заяв на звільнення! Потрібно зберегти колектив! — переконаний Леонід Олексійович. — Є цивілізована практика розв’язання ситуації. Якщо виникає конфлікт колективу з керівником, проводиться службова перевірка, призначається комісія, приймається рішення. У колективі має бути нормальна атмосфера, бо поки всі з похмурими обличчями, музики не буде…»

… Стілець як «зброя» — це класика. Колись Людвіґ ван Бетховен з люті хотів розтрощити стільцем голову вельможі, який змушував його зіграти для офіцерів. Тернопільський маестро, вочевидь, наслідує класиків. Але правоохоронці оцінять факти, незалежно від статусу і посади порушника…