Зануритись у мистецтво творення ляльки можуть усі бажаючі в Тернопільській міській бібліотеці №5 для дітей на вулиці Стуса, де днями відкрили виставку «Народжені з болю та любові». Понад 350 ляльок представила талановита майстриня із села Іква Кременецької громади Лідія Лапка. У колекції нашої краянки загалом понад тисяча ляльок, серед яких близько сотні — авторські, решта — привезені з різних куточків світу. «Біженка», «Бучанка», «Нескорена», «Душа Майдану» — ексклюзивні авторські мотанки, які відтворюють нинішні події в Україні й додають сил вистояти. Виставка триватиме упродовж літа — завітайте з рідними.

Надихнула колекція науковця із Великих Бережців
Лідія Лапка завжди сповнена креативних ідей та завзяття. Свого часу кременчанка дев’ять років працювала вихователькою у дитячому садку, а згодом 36 років — методисткою з дошкільної освіти у Кременецькому районному методичному кабінеті. Часто проводила заходи, щоб допомогти розкрити таланти педагогів, видала п’ять збірок з поезіями місцевих працівників освіти. Ідея колекціонувати ляльки захопила пані Лідію після відвідин музею відомого уродженця нашого краю, науковця і поета Олександра Грановського-Неприцького в селі Великі Бережці, що біля Кременця. Колекціонує майстриня ляльки упродовж 12 років.

— Коли я вперше завітала до музею Олександра Неприцького-Грановського, була вражена його колекцією ляльок, — розповідає пані Лідія. — Науковець через переслідування в Україні емігрував до США, де і проживав до смерті. Згодом його родина передала до музею його особисті речі, а також колекцію ляльок. Науковець мав гарне хобі: відвідуючи різні країни, завжди купував там ляльки в національному вбранні. Зібрав близько 230! Побачивши цю красу, я вирішила теж колекціонувати. Відтоді всюди шукаю ляльки (усміхається, — авт.). Ми з вихователями часто організовували виставки у номінаціях: лялька — символ життя, лялька — персонаж казки, лялька — професія, лялька — оберіг, лялька — сувенір. Колекцію, що відтворює пори року, я передала до музею бібліотеки в Тернополі, за що отримала диплом за сучасну інтерпретацію ляльки-мотанки. У моїй колекції є ляльки народів світу, ляльки відомих жіночих постатей. Методичний кабінет ліквідували, я вже на пенсії, тож коли маю настрій, із задоволенням творю. Вмію шити, це стає в пригоді, бо треба гарно одягнути ляльок. Наразі зібрала понад тисячу ляльок. Зберігаю їх вдома, пильно доглядаю за ними.

Власну ляльку виготовити найважче
Особливо вражають і заворожують авторські ляльки-мотанки пані Лідії, які несуть глибину історичних доленосних подій у нашій країні. А ще — ляльки, виготовлені дітьми, які привіз її син Павло із фронту.
— Маю ляльки з усього світу: з Болгарії, Марокко, Австрії, Мальти, Польщі, Греції, Швеції, Шотландії, Німеччини… Їде хтось із друзів за кордон, прошу привезти щось для колекції, — каже майстриня. — Та найцінніші для мене ляльки, які привіз син Павло з АТО. Діти дарували нашим воїнам власноруч виготовлені іграшки-обереги, листи. Павло з вдячністю брав ті подаруночки, щоб привезти мені. Зізнався побратимам про моє захоплення. Захисники передали й свої сувеніри. Безмежно вдячна їм! Коли син привіз дитячі подарунки додому, я розплакалась. Брала кожну лялечку в руки — відчувала велику силу. Хоч ті іграшки не є високопрофесійні, але в них — частинка дитячих сердець, віра в перемогу. Павло ніс службу в АТО-ООС упродовж 2014-2021 років. Тримав з побратимами оборону Маріуполя, Волновахи, Водяного… Від початку масштабного вторгнення несе службу в Територіальній обороні.

Нинішні страшні події проходять через моє серце. Створила переселенку з немовлям у руках та донечкою з кошеням, бучанку, скорботну матір. Це узагальнені образи українських жінок, які переживають біль і втрати. Моя донька прийняла в своєму помешканні сім’ю з Києва. Ми потоваришували. Матір цього сімейства вишила мені кілька рушничків-сувенірів для гостей на відкриття виставки, а її донечка зв’язала беретик для мотанки. Маю п’ятеро онуків, милуються колекцією. Я зробила ляльку, яку назвала на честь доньки Оксани. Почала шити свою, але ніяк не можу завершити. Син змайстрував підставку, я виготовила голову, руки, каркас, а далі не йде. Чекаю натхнення. Творити себе найважче (сміється, — авт.) Раніше я мала три виставки у Кременці, одну — в Почаєві. Покійний митець Олександр Смик побачив моїх ляльок і запропонував показати їх тернополянам. Відкриття виставки ми запланували на 21 березня, на День лялькаря, але почалася війна… Ляльки повертають нас у дитинство, коли ми робили для них спіднички з мальв, польової берізки, плели коси із кукурудзяного волосся. Ляльки — це душа нашого народу, це як пісня, традиції, культура. Маємо бути носіями цього скарбу для нашої молоді.