Цьогоріч 8 травня Денискові виповнилося три роки. Вишиванка стала несподіванкою! Зворушена таким вчинком майстрині матір хлопчика Вероніка зателефонувала і подякувала їй.
«Вишиванка — дивовижна! Ми не очікували на такий подарунок. Знаю, що Ольга майстерно творить вишиванки близьким людям. Не думала, що і ми з синочком будемо близькими для когось…» — каже Вероніка.
Ольгу Кундис добре знають на Тернопільщині, адже активно відстоює право на безбар’єрний простір для людей з інвалідністю. Через хворобу жінка має інвалідність, пересувається на візку. Вишивка — її хобі, якому приділяє багато часу — по 8-10 годин щоденно. У її доробку — десятки вишиванок. З особливим трепетом вишивала сорочку для осиротілого Дениска. Про хлопчика Ольга неодноразово чула від свого приятеля Івана Космини.
Думка подарувати дитині пам’ятну річ прийшла зненацька. Іван товаришував із Романом Михайлишиним. Захисник ніс службу в гарячих точках упродовж усіх років російсько-української війни. Під час ротацій Роман навідувався до Івана, ділився думками про майбутнє України.
— Роман хотів вигнати московську нечисть із нашої землі, поки підросте його син. Пішов воювати добровольцем у складі «Правого сектора» у 2014-ому, — ділиться спогадами Іван. — Не мав тоді ні бронежилета, ні потрібного спорядження, був взутий у кросівки. Але з часом здобув військовий вишкіл, був відважним бійцем. Приходив додому на ротацію і знову повертався на фронт. «Правий сектор» у попередні роки не мав жодного забезпечення, добровольцям не присвоювали статусу учасника бойових дій. Але Роман був завжди патріотично налаштований. Для мене він — приклад незламності духу. Справжній українець! Дуже любив своїх рідних. Навіть кулемет назвав на честь сина — «Денис». Коли росія у 2021-ому почала стягувати до кордону війська, то казав, що наступ неминучий. «Маємо раз і назавжди покінчити з москалями, бо боротьба нашого народу триває століттями», — говорив. Із побратимами робив все можливе, щоб вигнати окупантів. Розумів усю небезпеку… Не зламався. Таких людей мало.
Ольга Кундис не була знайома із Романом та його рідними, але відчула бажання зробити жест вдячності та підтримки сім’ї Героя.
— Не раз чула від Івана про мужнього захисника. З болем всі ми сприйняли його загибель торік у травні на Луганщині, — розповідає Ольга. — У Романа залишився синочок Дениско. Вирішила приготувати йому подарунок. Родини загиблих захисників часто залишаються наодинці зі своїм болем, бо люди довкола не насмілюються турбувати їх, не знають, про що говорити, щоб ще більше не травмувати. А потрібно прямо запитувати про їхні потреби. Так само вразливими є родини воїнів, які отримали складні травми на фронті, залишилися без кінцівок… Не можемо бути байдужими щодо наших захисників, які такою великою ціною відстоюють незалежність України. Непоправну втрату нічим не компенсувати, але увага, вдячність і турбота додають сил пройти важкі випробування. Здебільшого родини захисників не чекають на жодну допомогу. Наш обов’язок — щиро подати їм руку допомоги, розрадити добрим словом. Мене особисто болить, коли залишаються напівсиротами маленькі діти. Про Дениска дізналася від Івана.
Бабуся дитини розповідає моєму приятелю, як підростає хлопчик, радіє його здобуткам. Так спонтанно прийшла думка вишити сорочку для дитини. Нікому не зізнавалася, поспішала, щоб встигнути до дня народження. Вишила на лляній тканині лляними білими нитками давній борщівський візерунок. Оздобила сорочку синьо-жовтим бісером і тризубом. Застосувала давні техніки вишиття, які побутували в Україні. Вишиваю давно, десять років тому почала заглиблюватися в українську традицію вишивки. Дізналася, що вишивка хрестиком запозичена нашим народом лише в XIX столітті. До того у нас використовували понад 200 видів українських швів. Почала цікавитися ними, застосовувати в одязі. Найбільше мене надихає відтворення сучасної сорочки із старовинної. Підбираю для людини візерунок інтуїтивно — що близьке до її внутрішнього світу. Денискові вишила світлу сорочечку! Щоб такою була його доля. Кравчиня безкоштовно пошила вишиванку. Можливо, наш приклад підштовхне ще когось створити щось пам’ятне для дітей Героїв і подарувати їм краплину радості.
Джерело: НОВА Тернопільська газета