Війна вичерпує внутрішні сили, спустошує, травмує українців, і від цього неможливо десь заховатися. Чим відновлювати себе, чи є ліки, які допомагають бодай трохи ожити і знайти ресурс? Малювання — такий спосіб зцілення від війни радить тернопільська художниця, власниця майстерні «Синя пташка» Ірина Кравчук. Ще до повномасштабного вторгнення росії в Україну мисткиня проводила артзустрічі з сім’ями захисників. А ось днями вона малювала разом із рідними загиблих Героїв у духовному центрі в Зарваниці. Якщо в когось із митців страшні реалії війни призупинили творчу енергію, то в Ірини навпаки — стали поштовхом відкритись через пензель та фарби і заявити світові про Україну. Не ховати в собі біль, не боятись просити про підтримку, перевтілити все пережите в потужну силу.

«Художник розквітає, якщо має свободу»

— На початку великої війни дехто з художників не міг малювати, а дехто ще більше поринув у творчість, щоб висловити свої емоції. У вирі важких подій, як не дивно, я почала малювати значно більше, ніж раніше, — ділиться досвідом Ірина. — Якось сиділа в майстерні після заняття і дуже захотіла малювати. Не мала під руками чистого тла. Взяла трохи заляпаний фарбою планшет, який підставляла під малюнки. Інтуїтивно за відчуттями створила на ньому малюнок. У той момент я поринула у внутрішній портал. Трансформувала свій стан у реальність. Сподобалося! Показала картину друзям у Фейсбуці. Відтоді з головою занурилась у творчість. Малюю давно — відколи себе пам’ятаю, але в попередні роки у мене був період затишшя. Тривалий час я навчала дітей і дорослих у майстерні «Синя пташка», допомагала іншим віднайти себе в творчості. Для себе бракувало сил і часу.

Війна залишила наодинці, тож я взялася виливати емоції через фарби. Бувало, що за день творила по одній-дві картини. Придумувала історії, писала текст до полотна. Енергія зашкалювала! Робила колажі, доповнювала малюнки різними деталями — шматочками старої вишиванки, бісеринками з ґердану, фрагментами кулона, навіть гайками. Переосмислила речі, які давно лежали. На полотні творю історію з частинок, вирваних у часі, які дивним чином зустрілися і поєдналися в певну думку. Застосовую різні техніки, в одній картині поєдную акрил, гуаш, маркер, вирізки. У перші важкі місяці війни малювання мене підтримувало й розраджувало. Таким чином я себе зцілювала. Приємно, що мої роботи схвально сприймали в соцмережі, що вони наштовхували на роздуми. У когось настрій перегукувався з моїм.

Після картин я взялася розмальовувати кулони, дерев’яні шпильки для волосся, підсвічники, вішаки та ін. Можу творити на всьому (усміхається, — авт.). Свого часу розмальовувала одяг. Але до картин повертаюся завжди. Для мене щастя, коли можу робити те, що хочу. Художник розквітає, якщо має свободу. Люблю свої роботи, навіть перші «каляки-маляки» для мене цінні. Навчалася я в кількох закладах — на економіста, дизайнера, педагога. Малярство — це спосіб самовираження, це пошук і відповіді, це монолог і водночас діалог.

«Творчість не може врятувати, але вона підтримує»

— Багато років я допомагала розкрити таланти дітям і дорослим у своїй художній майстерні «Синя пташка». Нині переформатовую її, роблю акцент на курсах проукраїнського мистецтва, адже це, як ніколи, на часі, — розповідає художниця. — На багатьох моїх картинах — українки. Є серія картин без облич. Саме ними я даю можливість глядачу чи власнику полотна бачити свою історію, вкладати свої сенси, емоції. Даю волю, щоб стали співтворцями. У цих картинах певне повернення в дитинство, де ми робили ляльки із мальв і кукурудзи. Хоча на тих ляльках не було виражених облич і деталізованих одеж, але ми їх яскраво уявляли. Саме уява наповнює нас, повертає до глибини відчуттів. Ніколи не знаю наперед, що оживе на полотні. Рідко беру замовлення на щось конкретне. «Намалюй щось на свій смак», — радію, коли маю свободу. Але навіть у зображеннях без облич завдяки якимось рисам, деталям, одягу впізнають когось (сміється, — авт.). «Та це ж Оксана!» — кажуть. Потішає! Глядачі долучаються до творення.

Малювання допомагає зцілитися у час війни. Власне в цьому переконуємось під час зустрічей із родинами наших захисників, із тими, хто пережив важку непоправну втрату. Арттерапія — один із способів відновлення. Ще до масштабного вторгнення отець-капелан Микола Квич запрошував мене на зустрічі з сім’ями захисників у рамках проєкту їх реабілітації. Я проводила майстер-класи, ми багато спілкувалися. Нещодавно я провела заняття з арттерапії для дружин і батьків загиблих Героїв у Зарваниці. Якщо раніше не всі усвідомлювали трагедію війни, то нині вона зачепила багато родин. Ще в попередні роки я занурювалась в історії родин захисників, тому глибоко переживала війну. Проте нині це все ще більше загострено. Багато моїх друзів воюють. Важко пережити втрати… Але треба знаходити сили і йти далі, треба жити і наповнювати життя сенсом. Ретельно продумую теми для малювання, які хоча б трішки розрадили зболені родини і підтримали, хоча б на мить перенесли їх у світ, де зможуть доторкнутися чогось цілющого. Творчість не може врятувати цілком, але вона підтримує і надихає. Ще дуже важливо, коли люди творять вкупці з однодумцями у безпечному середовищі, коли їм спокійно і добре. Цей благодатний стан лікує душу.