Близько 150 тисяч прочан молилися за мир в Україні під час загальнонаціональної прощі у Зарваниці, що відбулася 16-17 липня. Разом з краянами та усією громадою у спільній молитві взяли участь голова Тернопільської ОДА Степан Барна та голова Тернопільської обласної ради Віктор Овчарук. До прочан також долучилися Генеральний прокурор України Юрій Луценко, міністр культури Євген Нищук, народні депутати Олег Барна, Тарас Юрик, Микола Люшняк, керівники структурних підрозділів облдержадміністрації, представники громадських організацій, воїни АТО, переселенці, десятки тисяч прочан з усіх куточків України, а також з Італії, Іспанії, Португалії та Франції. Власне, саме тому цього року прощу до Зарваниці назвали не всеукраїнською, а загальнонаціональною.

— Найбільший дар,  який ми сьогодні просимо у вірі, у слуханні Божого слова, – ласки миру для нашої Батьківщини, — звернувся до прочан Блаженніший Святослав, Верховний архиєпископ Києво-Галицький, митрополит Київський — предстоятель Української греко-католицької церкви. — Просимо життя, а не смерті. Просимо, щоб Господь Бог прийняв наші молитви як найвищий вияв Божого милосердя. Своєю силою зупинив війну.

Зарваниця — це не лише духовний центр, а й центр єднання українського народу, переконаний голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна.

— Сила народу — в його єдності, — зазначив очільник області. — Сьогодні наша Україна потребує, аби за неї молився кожен із нас. Спільною молитвою ми досягнемо миру й благополуччя в країні. У цьому нам допоможе Господь Бог. Зарваниця є, була і буде духовним центром, що об’єднуватиме всіх українців незалежно від того, де вони проживають — у Донецьку чи Києві, у Львові чи в Криму. Тому дуже важливо, що цьогорічна проща відбулася під егідою молитви за мир, єдність, за українську армію і нашу спільну перемогу над ворогом.

Піша проща дає можливість душі відживитися

— На прощу йдуть, аби отримати духовне очищення та благословення, — каже отець Олег Харишин. — Ця проща відбулася в особливий рік, який Папа Франциск проголосив святим Роком Божого милосердя. Навіть ті люди, що йшли на прощу без харчів, не були голодними. Мешканці найближчих сіл радо приймали прочан на нічліг та ділились їжею.

Найбільша паломницька група — близько півтори тисячі вірян — до Зарваниці вирушила пішки з Тернополя ще 15 липня. Очолив пішу ходу владика Теодор та священики архиєпархії, які сповідали людей в дорозі й кріпили їх молитовно.

Тернополянка Мар’яна Питуляк цього року вирушила у пішу прощу до Зарваниці далеко не вперше.

— Насправді є такі місця, де можеш торкнутися Неба, — ділиться вона своїми духовними переживаннями з читачами «НОВОЇ…». — Одним із таких місць для мене є Зарваниця. Особливою «складовою» цього відчуття Неба для мене є саме проща, піша хода до цього чудотворного місця. Який саме раз йду в пішу прощу — точно згадати не можу, але ходжу вже третій рік поспіль. Ходимо з друзями, коли як і кому вийде: часом двоє, часом компанією у 20 осіб зі спільнотою, часом проходили півдороги, але загалом — цілу… Навіть дорога сама по собі є особливою, бо тобі треба довіряти тим, хто поруч з тобою, вміти поділитися, якщо хтось чогось потребує. За час прощі можна навчитися дуже багатьох речей: бути милосердним і терпеливим — навіть якщо ти йдеш з однією особою, вона точно інакша, ніж ти, і за 12 годин часу в тебе буде багатенько моментів, щоб досвідчити цю інакшість і прийняти людину такою, якою вона є; відкрити інших по-справжньому; мати час, аби помолитися і побути з собою і Богом наодинці.

— Проща до Зарваниці є для мене великою духовною потребою, — зізнається Мар’яна, — бо відчуваю, що маю за що дякувати Богові і в такий спосіб маю змогу побути з Ним і з моїми ближніми, помолитися, зрушити зі своєї зони комфорту, залишити все і всіх на якийсь час, щоб дати можливість душі відживитися. Останні кілометри також мають свою особливість — вони виявляють твою справжність. Впродовж того шляху кожен стає таким, яким є насправді: змученим, сердитим, щасливим, нетерпеливим, нервовим, радісним, спокійним… Кожен є собою; хтось плаче, хто просто ниє «ну скільки ще?», хтось заглиблюється в молитву — до серця кожного Бог промовляє в особливий спосіб… Впродовж прощі переповнюють найрізноманітніші почуття, відчуття й емоції.

Усім, хто ще не зважився на пішу прощу, Мар’яна радить обов’язково спробувати і не боятися труднощів.

— Не можу сказати, що подолати пішки понад 50 кілометрів відстані легко, — зауважує вона, — але це надзвичайно! Сходити в пішу прощу раджу кожному, якщо Бог дав здоров’я. Ми з друзями маємо вже певну «схему» пішої прощі: дуже важливо вибрати темп, в якому комфортно йти, і зручне взуття. Не брати з собою надто багато речей — лише найнеобхідніше. І з молитвою долати відстань крок за кроком, вірити в те, що Бог тебе чує і Матінка Божа чекає. Не бійтеся зробити крок назустріч живому Богові! Взагалі ж, якщо Бог дає вам таку думку, що треба піти, Він дасть вам засоби і допоможе вам це здійснити. Звичайно, прочан переслідує також багато «перешкод», але день прощі, особливо всеукраїнської, особливий — мені здається, в цей день Небо є відкритим на кожне наше прохання…